15. Софія. Нове знайомство

Коли я сіла на вільне місце на трибуні, хвилин через п’ять до мене підійшов якийсь досить симпатичний хлопець і запитав:

— Привіт, біля тебе не зайнято? Можна присісти?

— Так, наче не зайнято, — кивнула я.  — Сідай. 

— А ти сама  сюди приїхала? —  запитав він трохи здивовано.

— З… я на мить завагалася. а потім сказала: — З братом. Він бере участь у перегонах. 

 — А я прийшов подивитись на гонщиків. Мене звуть Костя, — відрекомендувався він. 

 — А я Софія, — усміхнулась я у відповідь. Подумала, що наче він непоганий хлопець, принаймні не буде чіплятися до мене, і інші чоловіки, яких було багато навколо, значно більше, ніж дівчат, будуть думати, що я з ним. 

 — Гарне ім’я, — сказав Костя. — Означає “мудрість”. 

 — Ти розбираєшся у значеннях імен? — я дивилася на учасників і побачила, що вони вже вишикувалися на старті. Знайшла поглядом Михайла. Подумки побажала йому удачі, і саме цієї миті учасники перегони рушили з місця. 

— Ну, твоє точно знаю. Я на історичному вчусь. Але я не якийсь ботан, — одразу додав хлопець. — Історичний просто бонусом. У мене індивідуальний план, а так я спортсмен. От прийшов поглянути на хлопців тут, бо деякі з них можуть теж стати спортсменами. Перейти в спорт. 

 — А яким ти видом спорту займаєшся?

— Таким же, що і вони, перегонами. Інакше чому мені на них дивитись? 

 — Може, ти й з моїм братом знайомий? — поцікавилась я.

— А як його звуть? — зацікавився Костя. 

 — Михайло Олійник,  він вчиться на юриста, — сказала я. 

— О, цей часто в топ-5 на подібного типу змаганнях, але трохи не дотягує. 

Мені стало образливо за Михайла, що він “не дотягує”. 

 — Думаю, в нього ще все попереду, — сказала я. 

— Ні, — похитав головою Костя. — Якщо зараз не перейде вище, то вже ніколи не перейде. У нього максимум півроку-рік. 

— Перейде, він дуже цілеспрямований, — відповіла я.  — Тільки його батько проти того, щоб Михайло професійно займався спортом…

— Якщо він проти, то навряд щось вийде, — замислився Костя. — Бо це недешевий спорт. І гроші треба спочатку вкладати. І в мотик, і в тренування. Йому б собі тренера найняти. На поворотах він неправильно рухається, хоч по прямій і їде швидше інших. Це його затримує. Видно, що самоучка.

 — А в тебе є гроші, щоб вкладати в спортивну кар’єру? — поцікавилась я. 

— В цьому році я вже заробляю більше, ніж витрачаю. Тож так, є. І в змаганнях беру участь, і в рекламах ще знімаюсь. Навіть каскадером в фільм брали раз. 

 — Це круто! — я дійсно здивувалася, що такий, звичайний з виду, навіть трохи сором’язливий хлопець не тільки професійний спортсмен, а ще й каскадер. — Мабуть, ти багато часу присвячуєш тренуванням…

— Так, — він кивнув. — Майже цілий день. Ну, пʼять-шість годин це мінімум. І це я тільки про тренування на мотоциклі. А ще є зал. 

 — Ого, це вражає… А коли ці перегони закінчаться? Учасники мають проїхати по певному маршруту?

— Так, вони проїжджають по точкам, там їх фіксують спеціальні пристрої. І мають повернутись сюди, маршрут побудований по колу. До речі, можемо глянути, хто де зараз. Є спеціальний сайт. Там показується, де чий маячок зараз, і скільки точок кожен подолав. 

 — Цікаво, давай подивимось… — Мені хотілося дізнатися, яке місце зараз у Михайла. 

— Зараз, — він дістав телефон і щось там наклацав, а потім повернув до мене. — Михайло доволі високо, як для себе. Другий наразі, дивись… 

 — А скільки ще залишилося їм їхати? — я раптом згадала, як Михайло сказав, що якщо обжене всіх сьогодні, з мене буде бонус. Що ще за бонус, придумає ж… Але, може, він ще й не прийде першим, тож це нічого не значить…