14. Михайло. Перевершити себе

Мені була приємна її підтримка, хай навіть вона була і не дуже щира. Хоча, я не знав, чи була вона щира, чи ні. Все ж, Софія поділилась і своєю мрією, Саме тому що я згадав про те, що цікаво мені.

А може вона просто хоче втертись мені в довіру? Хтозна. А в голову одразу прийшла одна дурнувата ідея. 

— Якщо обжену всіх сьогодні, з тебе якийсь бонус, — я зазирнув їй в очі. 

 — Який? — насторожено глянула на мене Софія. 

— Ну, не знаю, придумай сама, — я побачив, що хлопці вже збирались біля стартової лінії. — Все, я пішов. Дивись уважно. Навіть якщо прийду другим, це вже буде найкращий мій результат. Бо до цього максимум був третім після тих двох. 

 — Давай, бажаю прийти першим! — сказала Софія і усміхнулась. 

— Дякую, — я підморгнув їй і пішов на старт. Все ж, вона дійсно подобалась мені, трохи. Мама мала рацію. 

На старті одразу побачив мого друга, Тьому. Він був моїм одногрупником, ми з ним разом увійшли в спорт і були плюс-мінус на одному рівні, одразу за тими двома профі. 

— А що це за дівчина з тобою? — з цікавістю запитав Тьома. — Ти наче ніколи не приїздив з подружками..

— Майбутня зведена сестра, якщо батько таки психоне і одружиться з її матірʼю, — я ледь насупився. Знову згадав, що взагалі моєю ціллю було розсварити Тетяну з батьком, а не фліртувати з Софією… Але щось пішло не так.

 — Ого, а вона симпатична! Познайомиш нас? — Тьома усміхнувся. 

— Нізащо, ти ж ще той спідничник, — тут же сказав я. — А це моя сестра, ну, майже… 

Насправді справа була зовсім не в наших неродинних братерсько-сестринських стосунках. Я ревнував Софію навіть зараз, навіть до друга. Це капець!

 — Ну, ми ж з тобою друзі, я не ображатиму твою сестру, — підморгнув він. — Але краще я, ніж хто попало буде з нею зустрічатися, хіба ти не згоден? 

— Краще з нею ніхто не зустрічатиметься, — відповів я похмуро. 

І тут же нас перебила одна з дівчат грід-гьорлс:

— Старт за три хвилини, прошу всіх зайняти свої місця і вдягнути шоломи! 

Ми з Тьомою перезирнулись і зайняли місця та одягнули шоломи. Я мимоволі кинув погляд на трибуни, Софія вже мала бути там. 

Вона дійсно сиділа не дуже далеко від нас і розмовляла з якимось хлопцем. Якого, бляха, біса? 

Якби не клятий старт, я б, певно, зірвався з мотоцикла і прямо зараз пішов до них. Вона зі мною сюди приїхала! Якого біса хтось до неї клеїться?

Але все ж якраз в цю мить пролунало попередження, що старт вже за хвилину. Я відвернувся. 

От же ж, коза, намагалась втертись мені в довіру, а сама при першій же нагоді крутить хвостом перед пацанами! 

Я був дуже злий, максимально. Коли обʼявили старт, я рвонув з місця одразу на максимальній швидкості. Я змушу її дивитись на мене, а не на якогось зальотного пацана! 

Певно, вперше за довгий час я не думав про суперників, не думав про друзів. Все, що я хотів, це приїхати якомога швидше. Я дивився тільки вперед, обганяючи один мотоцикл за іншим, не звертаючи уваги на те, кого саме я обганяв.

Мені хотілось бути швидшим, ніж завжди. Хотілось перевершити себе сьогодні.

Я відчув ту саму легкість, про яку вже майже забув за останні роки. Легкість, за яку я любив мотоцикл. Вітер, який забирає всі проблеми. Швидкість, яка змушує бути в моменті, жити тут і зараз і не думати ні про що інше. 

Я навіть не зрозумів, коли перетнув фініш…