11. Софія. "Йому корисно дізнатися правду"

Коли Михайло вийшов, я сказала мамі:

 — Ми сьогодні дорогою додому заїхали в лікарню. Але я не знала, що там лежить його мама…

— Я теж не знала, що все так, — мама зітхнула. — а Валерій  мені нічого про це не казав, він взагалі не згадував свою колишню… 

— То от чому Михайло так злиться… Через свою матір… Але до чого тут ми? Якщо у його батьків були погані стосунки ще до твоєї появи в житті Вала? 

— Коли твій батько пішов від нас, я теж вважала винною ту іншу жінку, — мама відвела погляд. — Думала, що якби не вона, в нас ще все могло б налагодитись. Я ж кохала його тоді. Думаю, його мама відчувала щось подібне. 

 — Але в результаті вийшло на краще для тебе, — зауважила я. — Бо якби тато тебе не покинув, ти б не зустріла Валерія… А можна тебе про щось спитати? 

— Так, авжеж, можна, — вона поглянула на мене. — Що саме? 

— Якби тато від нас не пішов, а просто зраджував би тебе, ти б залишалася з ним? Кохання важливіше?  

— Не знаю, — вона зітхнула. — Можливо, я б спочатку спробувала щось налагодити. Але якби після моїх спроб він би не йшов назустріч і знову зрадив, то мені було б дуже боляче. І не факт, що я змогла б і далі залишатись з ним. 

 — Просто я так і не змогла його пробачити за те, що він проміняв тебе на іншу жінку. Він мені час від часу пише, зі святами вітає, а я не відповідаю. Мабуть, це неправильно. І все ж я не можу себе пересилити. А тут трапилася така ж ситуація, але навпаки. І я розумію. що відчуває Михайло, але в той же час знаю, що існує інша точка зору. І це змусило мене по-іншому поглянути на вчинок тата… У тебе не було такого відчуття?

— Що б батько не зробив відносно мене, все ж, це не стосується тебе, мила, — вона зітхнула. — Він завжди любив тебе, це правда. Мій особистий біль змінився, став меншим. Але не тому що я інакше поглянула на його вчинок. А просто тому що я закохалась у Вала. Думаю, саме це стало причиною. 

— Тоді може я йому відповім? Це не буде зрадою стосовно тебе? — запитала я, дивлячись їй в очі. 

— Ні, не буде, — вона похитала головою. — Що б не трапилось, він назавжди залишиться твоїм батьком і я не хочу ніяк ставати між вами. Як ти бачиш, Михайло взагалі живе з Валом, хоч і, скоріш за все, ображається на батька. 

— Думаю, йому складно відмовитися від тих статків, до яких він звик, — сказала я. — Якби спробував прожити на одну стипендію, то швидко б залишив образи позаду…

Майже одразу після цієї моєї фрази ми почули, як різко грюкнули двері десь в вітальні. Невже він підслуховував? 

Мама стурбовано поглянула в сторону, звідки ми чули шум. 

 — Нічого страшного, — сказала я, згадавши, як він сьогодні повівся, коли я прийшла гукати його обідати. — Йому корисно іноді дізнатися правду, хай би якою неприємною вона не була. Увесь світ не крутиться навколо його персони. Ми можемо знайти спільну мову, якщо буде бажання з обох боків. А те, як він поводиться — чому ми маємо терпіти? Ти і я не зробили нічого поганого ні йому, ні його мамі…

***

Увечері, коли Валерій повернувся з роботи, його син не вийшов до вечері з нами. 

 — Чому це Михайло влаштував страйк? — здивувався Вал. — Софіє, піди поклич, будь ласка, може, він грає в якусь гру і так захопився, що забув про вечерю?

Я не дуже горіла бажанням знову опинитися в кімнаті “братика”. Але й відмовлятися покликати його було б неввічливо. Зрештою, я можу просто підійти до дверей, гукнути: “Йди їсти!” і піти назад, а якщо він не прийде, то вже будуть не мої проблеми. 

Та як тільки я підійшла до дверей його спальні, вони різко відчинилися, і я опинилася обличчям до обличчя з Михайлом. Відчула розгубленість, особливо зважаючи, що він міг почути нашу з мамою розмову…

 — Твій тато тебе кличе вечеряти, — сказала коротко…