10. Михайло. "Вона жила заради батька"

Коли вона зайшла до мене і просто стояла і дивилась, я раптом відчув себе дуже і дуже добре. Мені подобалось подобатись Софії, отака от тавтологія. Хай що вона там не казала, вона так дивилась на мене… 

Я вдягнувся і спустився вниз на кухню. На столі вже було все накрито, Софія  та її мати сиділи за столом, але ще не починали їсти. 

 — Сідай, будь ласка, — поглянула на мене Тетяна. — Ти, мабуть, зголоднів після занять. 

Мені все ще не подобалась Тетяна. Надто вже вона хотіла мені вгодити. Ясно що все заради того, щоб батькові сподобатись ще більше. Але мене таким не купиш.

— Ага, — сказав доволі холодно і сів за стіл. Ну але відмовлятись від їжі я не збирався. Вона не вимагала щось взамін. Та навіть якби і вимагала, я б не дав. 

Мигцем глянув на Софію і коли наші погляди зустрілись, я їй усміхнувся так само виклично, як і в моїй кімнаті. 

Вона відвела погляд і стала роздивлятися візерунок на своїй тарілці. 

 — Софія сказала, що ти її підвіз, це дуже люб’язно з твого боку, — знову порушила тишу Тетяна. — Я рада, що ви знайшли спільну мову. 

— О так, ніби знайшли, — кивнув я і знову поглянув на Софію. Вона все ще не дивилась на мене. 

Мені хотілось якось її ще піддіти. Але все ж при її мамі казати щось про те, що сталось нагорі, було б не дуже правильно. 

Тому я нічого не сказав. 

І все ж Тетяна мене дратувала зі своєю грою в турботу. Треба було більше дізнатись про них з батьком.

— І скільки ви з батьком були разом в таємниці від нас? — запитав я якомога більш спокійним тоном. Бо мені ж практично нічого не розповідав батько про Софію майже до самої зустрічі в тому кафе і їхнього переїзду до нас. Треба було розвідати обстановку, щоб придумати план. 

 — Ну, ми познайомилися півроку тому на одній конференції, — сказала Тетяна трохи знічено. — І потім ще якийсь час спілкувалися суто по роботі, а після того, як він запропонував мені посаду у своїй фірмі, і ми з Софією переїхали сюди, ми з твоїм батьком зрозуміли, що небайдужі одне одному… Але поки не афішували свої стосунки, через те, що в нього тривав процес розлучення… Вибач, я розумію, що тобі це неприємно…

Я підтис губи. 

— А він вам сказав, що моя мати лежить в лікарні через це все? — я все ж не втримався. Тон так само тримав рівно, але все ж серце вже забилось частіше. 

Тетяна стурбовано глянула на мене.

— Ні, він мені не казав… А що з нею? Може, потрібна якась допомога? 

— Нервові зриви. І ви точно не допоможете. Бо ви — їхня причина, — я поглянув їй прямо в очі. 

— Михайле, перестань, — озвалась Софія. — Твій батько сам вирішив розлучитися, ніхто його не змушував. Тож усі твої претензії мають бути спрямовані до нього! 

— Твоя мати сама запитала, а я просто відповів на запитання, — я насупився. 

— Не сваріться, будь ласка, — попросила Тетяна, а потім знову глянула на мене. — Мені дуже шкода, що твоя мама це переживає. Я сама колись через це пройшла, коли Софіїн тато пішов від нас… Сподіваюся, скоро їй стане краще…

— Сумніваюсь. Вона жила заради батька, — я відставив тарілку і встав з-за столу. — Щось апетит зник. Їжте самі, — я розвернувся і пішов до дверей. Треба було себе зупинити, щоб не сказати ще щось, бо батько цього так не залишить. Якщо вона йому нажаліється, він точно покарає мене…