8. Михайло. "Кохання - для слабаків"

Коли я зайшов до мами, вона ніби виглядала краще. 

— Привіт, — я сів біля її ліжка. — Як ти тут? 

Про лікаря заздалегідь не казав, що буду питати, коли її випишуть. Щоб не засмучувалась, якщо ще не виписують. 

— Дякую, любий, здається, мені вже трохи краще, — усміхнулася вона, хоча її очі при цьому залишалися сумними. 

— Це добре, я сподіваюсь, тобі вже скоро можна буде повернутись додому. Я сумую по твоїй домашній їжі. 

— Як тільки мене випишуть, одразу приготую тобі щось смачненьке, — вона обійняла мене і пригорнула до себе. — Я так тебе люблю, синку…

— Я теж тебе дуже люблю, — я теж обійняв її. Вона була дуже доброю і хорошою і я страшенно злився на батька за те, що він її покинув. Кожного разу, коли приходив до неї, серце обливалось кровʼю через це. — Одужуй швидше. Але мене радує, що ти бадьоріша. 

— Так, антидепресанти працюють, — сказала мама. — З ними якось спокійніше… Перестаєш згадувати минуле, а живеш сьогоднішнім днем. 

— Це добре, — я усміхнувся, хоч мені і важко було усміхатись, коли бачив її тут. — Я дуже хочу, щоб ти жила сьогоднішнім днем. І може трохи майбутнім. Але не минулим. Я дуже люблю тебе. 

— А в тебе як справи? — вона скуйовдила мені волосся. — Ще не закохався в якусь дівчину?

— Кохання це для слабаків, — я махнув рукою. — Воно мене взагалі не цікавить.

Хоча коли вона згадала дівчину, в голові чомусь спливло обличчя Софії. Ну але я в неї взагалі не закохався. Вона просто красива, та і все.

 — Ну чому ж для слабаків, — не погодилась мама. — Просто ти боїшся стати залежним від почуттів, тому так і говориш. В принципі, я тебе розумію. Я мабуть теж більше ніколи не захочу закохуватись. Але в тебе ще все попереду… Зустрінеш її, і зрозумієш, що без неї не можеш жити… Це нормально, і я буду дуже рада, що ти вже не сам…

На її обличчя знову набігла тінь, мабуть, згадала про батька. 

— Ну, розберусь, коли вже зустріну, — буркнув я. — Добре, піду. Приїду завтра. Може, тобі щось ще привезти?

— Та в мене, в принципі все є… Може, хіба черешні або полуниці купи, мені захотілося…

— Добре, привезу. Якщо ще щось захочеш — пиши чи дзвони, завтра привезу, — я чмокнув її в щоку. 

 — Дякую,  — мама усміхнулась. — Будь обережний, не їдь занадто швидко!

— Добре, піду, — я усміхнувся у відповідь. — Бувай, до завтра…

Коли я вийшов з палати, то одразу пішов до її лікаря. Пощастило, і той був сам в кабінеті, тож я зайшов.

— Добрий день, що скажете, як стан моєї мами? Коли її можна буде виписати? 

— Добрий день, здається, криза минула, ваша мама йде на поправку, — відповів лікар. — Думаю, наступного понеділка ми зможемо її виписати. Але вона має продовжувати приймати ліки принаймні два місяці,  після цього ми переглянемо протокол, і, якщо все буде добре, можна вже й відмінити їх…

— Дякую, — я усміхнувся. Це не могло не радувати. — Тоді сподіваюсь, що так все і буде. Розкажете мені, які ліки і як вона там має приймати, я буду слідкувати за цим.

 — Звісно, ви знаєте, що їй потрібен спокій, побільше позитивних емоцій, добре поїхати на відпочинок, в санаторій тощо, змінити обстановку… Вкупі з правильним харчуванням і заняттям спортом все це допоможе швидко прийти в норму…

— А вона може сама їхати? Якось мені її відправляти саму не хочеться, — сказав я замислено. 

— Може, з якоюсь подругою? — припустив лікар. — Чи з кимось з родичів? Дуже корисно відпочити біля моря або в горах. Можете й ви поїхати з матір’ю.

— У мене зараз навчання, батько мене не пустить їхати, хіба що на канікулах, — я насупився. 

 — Так, можна й на канікулах, — він кивнув. — Звісно, їй не обов’язково кудись їхати, якщо вона не бажає. Головне — менше негативних емоцій, читання новин, спілкування з людьми, які неприємні. Щоб не відбулося рецидиву, треба подбати, щоб найближчі місяці для неї були комфортними. 

Я подумав, що певно було б добре, якби я повернувся жити до мами. Але тоді як я зіпсую всю малину коханці батька? У мене не вийде зробити це на відстані. Спочатку треба розсварити його з тією полювальницею на гроші. 

— Добре, я постараюсь бути з нею якомога більше, — я кивнув. — І на канікулах організуємо якийсь санаторій…