6. Михайло. Норовлива "сестричка"

Сьогодні я був на диво "хорошим" хлопчиком і приперся в універ прямо на першу пару. Може, тому що після вишу хотів заїхати до мами, і коли б вона питала, я б сказав, що був на всіх парах. Сьогодні я хотів поговорити лікаря і запитати, коли мамі вже можна повертатись додому. 

Я б взагалі залишився з нею вдома, але блін, якщо не залишусь у батька, то не зможу розвести його з цією фіфою-секретаркою з його роботи.

Пари відсидів плюс-мінус спокійно, от тільки всі дивувались, як це так, що я навіть на першій з них був.

 — Може, ти запав на якусь першокурсницю? — пожартував Тьома, тицьнувши мене ліктем в бік. — І тому вирішив бути весь день в універі?

Я закотив очі. 

— Фігню всяку не придумуй, ні на кого я не запав. 

— Але ти б інакше виспався сьогодні, вночі ж їдемо на перегони? — додав він тихіше.

Ми з Тьомою в пʼятницю, суботу та неділю тусили з іншими байкерами. І завжди в ці дні були підпільні перегони, на яких ми тренувались. У нас був свій рейтинг. Також були більші змагання, коли до нас приїжджали і з інших областей.

— Коли це я пропускав перегони? — я хмикнув. — Тільки не тягни з собою чергову дівку.

— А що ти маєш проти дівчат, може, тобі вже почали подобатись хлопці? — засміявся Тьома. 

— Вони можуть нас копам здати. Ці вічно нові дівки, — я насупився. А ще мені не подобалося, що всі вони як на підбір лізли до мене. Тьомині дівки. Ніби він спецом обирав таких. Ну, за копів теж варто було б похвилюватись, бо мені приводи не потрібні зараз. Мати і так переживає. 

— Та який їм сенс нас здавати?  — здивувався він.  — Вони навпаки захочуть, щоб їх і наступного разу запросили…

— Мало хто вони, ти не надто їх перевіряєш, — буркнув я. 

І тут до аудиторії увійшов наш новий препод-малолітка. Ну реально, він був всього на рік старший за нас. І мене бісило, що до такого малолітки ми мали ставитись, як до старшого, він прямо вимагав, щоб всі до нього "на ви" звертались… А дівчата стали на нього заглядатись, буквально щойно побачили. Клятий піжон. 

Я насупився. Бляха, йти на першу пару все ж було поганою ідеєю…

***

Коли вже виходив з універу, побачив, що Софія розмовляла якраз таки з цим піжоном і мило йому усміхалась в усі тридцять два. Я пройшов ближче до них, але ніби йду до виходу, де стояв мотоцикл, просто краплю змінив траекторію. 

Я пропалював поглядом їх обох, коли раптом Софія поглянула прямо на мене. Той придурок, здається, дивився їй на груди!

І чомусь мені раптом захотілось забрати її звідси. 

— Ти додому зараз? — кинув я їй максимально байдужим тоном. 

— Так, — сказала вона трохи здивовано, видно, не очікувала, що я взагалі зверну на неї увагу. 

— Я виїжджаю зараз, якщо не боїшся мотоциклу, поїхали зі мною, — продовжив я тим самим байдужим тоном. 

— Не боюся… —  Софія оглянулась на викладача. — До побачення.

Здається, вона почервоніла. Фу, який кошмар! 

Я закотив очі. Не можна нічого зараз казати, а то залишиться тут. А мені цього чомусь зовсім не хотілось. 

— До побачення, Софіє, — усміхнувся їй той придурок. — Якщо що, мій телефон у вас є. 

Що? Якого біса у неї взявся його телефон? Я підтис губи. 

Щойно ми відійшли від нього, запитав: 

— Ти що, на цього придурка-препода запала? 

 — А чому це тебе так хвилює? — відповіла вона виклично.  — Чи ти тепер дійсно уявив себе моїм старшим братом і вирішив почати мною командувати?

— Мені в домі просто і так тісно з вами. Якщо ти ще принесеш дитину, то буде взагалі капець, — сказав я таким же викличним тоном. 

 — Дитину? — вона розсміялась. — Мені відоме слово “контрацепція”, щоб ти знав! 

— Прекрасно, — я закотив очі. Ми якраз підійшли до мотоцикла. — Що ж, тримай шолом і сядеш позаду…