2. Михайло. "Він заслужив на це все"

Я був у матері в палаті, коли від батька прийшло сповіщення:

"Ти не забув? За годину чекаю тебе в ресторані для знайомства з моєю нареченою та її донькою!”

— Це Валерій, так? — мама зітхнула. 

Вона була дуже бліда, ніяк не могла відійти від всього, що трапилось. І я вважав винним в цьому батька. Бачте, він закохався в якусь підлеглу, як в якійсь довбаній романтичній комедії, і кинув маму. 

Вона це дуже важко переживала і до сих пір періодично в неї траплялися нервові зриви. От і зараз був такий зрив, через який вона лежала в лікарні. 

Батько маму забезпечив матеріально, але він знищив її морально. Я його ненавидів за це. І ще більше ненавидів ту жінку, яка стала причиною того, що він з мамою остаточно розійшовся. Хай в них і були проблеми до цього, але якби не та коза, він би не пішов від мами. 

— Так, запросив мене на вечерю, — я кивнув. Не став казати матері про те, що це вечеря з його новою жінкою. 

 — Я весь час думаю, що це моя вина, що він пішов, — зітхнула мати. — Я не росла, не розвивалася, Валері стало нудно зі мною…

— Ні, це не твоя вина, — я насупився. Я дуже злився на батька за цей його вчинок. Він завжди був для мене зразком, прикладом, але потім зробив те, що зробив. І пішов з родини, бо "закохався". 

Я не міг йому це пробачити. Хоча ще більше зрозуміло що моя злість була направлена на ту жінку, яка точно гналась за його грошима. Певно, бажання їх розсварити і залишало мене біля батька. А той як відчував і дуже довго нас не знайомив. 

 — Якби я робила все правильно, він би залишився з нами… Хоча вже немає сенсу розмірковувати, що могло б бути… Вже нічого не буде, моє життя завершене, — з краєчків її очей потекли сльози. Мама затулила обличчя долонями і тихо сказала. — Йди, відпочивай, не буду тебе грузити своїми стражданнями… Скоро все це минеться…

— Твоє життя не завершене, чуєш? — я підтис губи і обійняв її. — Не видумуй. Скоро ти вийдеш звідси і почнеш нове життя. Він тебе не вартий. Може, мені взагалі зʼїхати від нього… 

 — Я хотіла б, щоб ти поки що залишився з батьком, — сказала мама. — Так мені буде спокійніше… Ти все ж ще надто молодий і можеш наробити якихось помилок… А коли закінчиш універ, то можеш уже жити сам…

— Я вже цілком можу жити сам, — я насупився. Ну, я розумів, чому вона хвилювалась. Певно, через ті перегони і мотоцикл. І що я буду прогулювати навчання… Та й готувати я не любив. 

 — Пообіцяй, що хоча б цей рік  поживеш з батьком, добре? — вона зазирнула мені в очі.. — А тоді вже я буду спокійна за тебе, і може, мені стане трохи легше... Зараз я не можу турбуватися про тебе, і мене гризе почуття провини…

— Так блін, це все його провина…

Мені знову прийшло повідомлення від батька. Я насупився. 

"Де ти в біса є?"

— Вам вже час виходити, вашій мамі треба відпочити, — сказала медсестра, яка зазирнула до палати…

***

Я не надто поспішав. Насправді, мені навіть приносило якесь задоволення дратувати його. Він заслужив на це все. Після того, що зробив, він заслужив. 

Я сів на мотоцикл і поїхав у бік ресторану.

Вигляд у мене був точно не для світських прийомів, але не буду обманювати, я і не збирався йому догоджати. Він плюнув на маму, тож і я можу плюнути на нього і все що він хоче. І що він мені зробить? Та нічого! 

Коли я прибув на місце, то швейцар мене спочатку навіть не захотів впускати. Але коли я назвав своє прізвище, то все ж двері ресторану відчинилися переді мною. Авжеж, усі знали мого батька. 

Я пройшов до потрібної кабінки, але коли зробив крок досередини, одразу зустрівся поглядом з дівчиськом, яке не дивилось під ноги і ледь не потрапило вчора під мій мотик. Звідки вона тут узялася?

Дівчина виглядала не менш здивованою, ніж я. 

 — Це ти?! — вигукнула вона з обуренням. — Ти що, стежиш за мною?

— Михайло! Що це взагалі за вигляд? Я попереджав про ресторан! І що за новини про стеження? — обурився батько…