28. Марина

Розібравшись з оформленням і коли Макара вже перевели в палату, я вирішила набрати Олені. Але підозрюючи, що вона одразу кинеться сюди, я заздалегідь взяла номер лікаря, щоб вона могла з ним поспілкуватися.

Потім підійшла до ліжка, де Макар уже був під крапельницею і виглядав втомленим. Очі напівприкриті, обличчя бліде.

— Треба твоїй мамі набрати, — невпевнено почала я. — Вона, мабуть, захоче приїхати.

— Треба переконати, що не треба, — тихо відповів він.

Я ледь усміхнулася, хоча це й було недоречно.

— Добре. Тоді будемо дружньою командою.

Я набрала Олену. Вона відповіла майже одразу.

— Марино? Ну що там?

— Усе добре. Його вже оформили, поставили крапельницю. Лікар сказав, що стан стабільний, але треба кілька днів полежати під наглядом.

— Я зараз зберуся і…

— Мам, не треба, — хрипко перебив Макар. — Не приїжджай. Я в порядку. З голоду не вмру.

— Макаре…

— Серйозно. Не треба. Краще будь там.

Я швидко втрутилася, поки Олена не почала сперечатися:

— Олено, я тут. Обіцяю, що буду піклуватися про нього і годувати. Якщо щось зміниться — одразу наберу. Лікар уже дав свій номер, можете з ним поговорити.

Вона важко зітхнула, але врешті погодилася. Я пообіцяла тримати її в курсі і поклала слухавку.

— Дякую, але тобі теж необовʼязково сюди приїжджати, — серйозно промовив, заплющуючи очі.

— Ну це вже не тобі вирішувати. Ти головне одужуй, а з рештою розберемося.

Потім до палати зайшов Давид, і ми поїхали, бо домовилися, що він завезе мене до квартири Макара — треба було забрати кілька речей і трохи прибрати.

Ми відкрили вікна, я швидко помила посуд, Давид протер підлогу. Потім разом зібрали потрібне: змінний одяг, навушники, планшет. Поки я складала речі, Давид скачав кілька фільмів.

— На випадок, якщо йому стане нудно, — пояснив він.

Коли все було готово, він мав відвезти мене додому, але раптом запропонував:

— Поїдемо пообідаємо? Ти, здається, взагалі нічого сьогодні не їла.

— Добре, — повагавшись, погодилася я.

Ми зайшли в невелике кафе неподалік і замовили щось  просте. Кілька хвилин сиділи мовчки, поки Давид не порушив тишу:

— Я тебе не такою уявляв.

Я хмикнула, не піднімаючи очей від меню, яке типу вивчала.

— Те, що розповідав Макар, і те, що я побачив, геть несумісно, — продовжив він.

Я підняла погляд і ледь усміхнулася.

— Я в цьому і не сумніваюсь. Гадаю, якщо я розповідатиму про нього — ти теж здивуєшся.

Давид тихо засміявся.

— Напевно. Ти, мабуть, думаєш, що я такий самий придурок, як і він, — раптом сказав він, і я лише здивовано подивилася на нього. — Ти, напевно, так його подумки називаєш? — пояснив він з легкою усмішкою.

Я хмикнула.

— Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти.

Давид кивнув, ніби визнаючи удар.

— Справедливо.

Діалог був дивним, і мені не хотілося продовжувати, але, на щастя, нам принесли замовлення, і я перемістила всю увагу в тарілку.