Розділ 13

Мирослава

Я дивилася на Шамарина, одночасно і впізнаючи його, і ні. Високий, м’язистий, підтягнутий. Він ґрунтовно змужнів і, здається, ще трохи підріс, так що я тепер мало не в груди йому дихала, від чого було ще некомфортніше. Але одне в ньому точно залишилося незмінним — погляд, що пронизував до кінчиків пальців на ногах.

— І тобі добрий день, старосте. Чи ти більше не староста? — я теж не втрималася від підколки, каюся. Ну вибісив однією своєю появою, виглядом та й тоном теж.

Що, сподівався зустріти покірну овечку, яка повісить ніс, опустить голову і почуватиметься не у своїй тарілці через те, що тепер старша за своїх однокурсниць на шість років?! Ха, не на ту напав! До того ж одягалася я цілком собі молодіжно (джинси по фігурі, кофточка, курточка), та й досі виглядала значно молодшою за свої роки, тому мій справжній вік знали лише нові одногрупниці, для інших я була типовою молодшокурсницею.

І взагалі, мені тепер взагалі фіолетово, на скільки там я кого старша, у мене вже імунітет до всієї цієї мишачої метушні. Ну ходять навколо малолітки, займаються своїми справами, грають у свої ігри… До того ж деякі малолітки поводяться набагато доросліше за деяких старшокурсників, так що вік — зовсім не головне, все залежить від того, як ти поводишся, чим дихаєш і чого прагнеш.

— Хіба хтось може мене потіснити? — самовдоволено промовило це зарозуміле створіння, широкі плечі якого були підкреслені приталеною світлою сорочкою. Верхні ґудзики були розстебнуті, і я побачила золотий ланцюжок, що охоплював міцну чоловічу шию.

— І хто сказав, що я без охорони? — насмішкувато підняла брову. — Вона просто відійшла.

Про потенційного залицяльника сказала просто так, щоб позлити, але від Романа повіяло холодом, мене навіть пересмикнуло.

— Що, знайшла собі когось за цей час? Тому й в академ пішла? У зв’язку з вагітністю? — уважний погляд ковзнув по моїй стрункій фігурі, ніби намагаючись побачити сліди материнства.

Питання пролунало несподівано, я навіть повітрям поперхнулася. Вагітності?! Та в мене за цей час навіть нікого не було, не до того взагалі, тут би вижити. Але йому про це знати, зрозуміло, необов’язково.

— А якщо і так? — підняла ніс. — Моє особисте життя вас не стосується, колишній однокурснику.

— Гадаєш? — процідив зло.

Повітря між нами мало не заіскрилося.

— Ромчику, я взяла для нас методичку… — до нас саме підійшла стара знайома, яка за минулі два роки так і не змінила імідж, продовжуючи палати рудою шевелюрою. — О, які люди!

Лариса була нафарбована ще яскравіше і, глянувши на мене, демонстративно підхопила Романа під лікоть.

— Привіт, давно не бачилися, — привітала її я. — Ви, мабуть, поспішаєте. Ідіть, ідіть, усім нашим привіт.

— Угу. Ходімо, Ромчику, нам уже час, — мало не потягнула його за собою Лара, за що я була їй щиро вдячна.

Шамарин піддався, правда, на повороті таки озирнувся, а я, не втримавшись, знущально йому посміхнулася і помахала ручкою. Іди-йди…

Тоді він дійсно пішов, але надалі ми просто не могли не перетинатися. За минулий час Роман став іще більш привабливим... а тому нахабнішим і зарозумілішим. Тепер він приймав захоплені погляди дівчат із певною часткою приреченої втоми. Мовляв, ну так, я знаю, що всім вам подобаюся, бо я ідеальний, але ви... Вас багато, а я один. Натомість мене раз у раз свердлив невдоволеними поглядами.

Одного разу, коли Ромчик тільки вступив до аспірантури, його прислали до нас на заміну викладача, і це був найгірший урок у моєму житті. Шамарин чіплявся за дрібниці, і я ледь не з горлянки видерла у нього вищий бал. Але тоді я ще не знала, що менше ніж за рік мені знову доведеться вчитися під його керівництвом, причому набагато довше, і я прокляну той час.

До речі, відновившись в університеті, я не пішла з роботи (грошей нам дуже не вистачало, а господиня якраз підняла оренду за квартиру), просто брала менше годин, звільнивши ранок для відвідування пар. Загалом, я навчалася і працювала, а тому часу на особисте життя в мене, як і раніше, не залишалося.

Але коли я пішла на третій курс, мене накрило перше доросле кохання…