Розділ 6

Мирослава

На щастя, тоді Ларисі таки вдалося відтягнути від мене Рому. Назвавши його незрілим, я анітрохи не покривила душею, натомість він сприйняв це як особисту кривду й образився не на жарт, його гострі фрази чулися все частіше. А мені це було не треба, бо відволікало від навчання. Коли староста тобі не допомагає, а виносить мозок — мало приємного. І тим більше часу мені хотілося проводити не в аудиторії, а десь подалі, з тим самим Халідом, наприклад.

— Там про твої пригоди з тим іноземцем на курсі вже легенди ходять, — таємно повідомила мені Люда перед однією з пар. — Ти обережніше. А то відвезе кудись — і більше не побачимо.

— У нас усе далеко не так серйозно, — відмахнулася я. — Просто культурний обмін, не більше.

— Ну-ну… — похитала головою вона і не наполягала на подальшій розмові.

Зате дехто інший продовжив цікавитися, навіть дуже. Це була та сама однокурсниця зі спортивної секції, чекаючи на яку я зустріла Халіда. Вона тоді затрималася і прийшла вже під кінець нашої з ним розмови, тож просто привіталася та провела хлопця поглядом. Я тоді особливо не надала цьому значення, але з того часу Ірина, стервозного вигляду світлоока шатенка, часто зі мною розмовляла і розпитувала про нового знайомого. Мовляв, така екзотика... Через деякий час ми почали розмовляти втрьох (не просити ж її піти, коли до мене підходив Халід, та й вона не поспішала нас залишати).

Так і повелося... Якщо ми з Халідом розмовляли, вона підходила третьою, а якщо я розмовляла з нею, то підходив він. Чесно кажучи, мене трохи коробив такий стан справ і чимось нагадував ситуацію в гаремом Романа, але оскільки я не плекала щодо Халіда матримоніальних планів, то відчувала не ревнощі, а просто легку досаду. А потім одного дня я побачила їх тільки вдвох... Іра дбайливо чистила хлопцю банан і годувала їм із рук, а я... відчула себе зрадженою. Ними обома. Хоча, здавалося, чого б це?!

Ні, серце зачеплене не було, але на душі стало гидко. А знаєте, що найнеприємніше й найобурливіше? Коли Халід помітив мене, він помахав рукою, мовляв, іди до нас, чого там стоїш?! Тобто для нього все було в порядку речей, що одна дівчина його годує, ніби з ним зустрічається, а іншу він чекає на розмову. Хто знає, може, скоро й третя наспіє. Як він там казав? Їм можна брати чотирьох дружин. Мабуть, як Халід вважав, двох він уже знайшов.

Ірина за моєї появи скривилася і відвела погляд, продовжуючи годувати його бананом, і явно була не рада, що їх застукали, а я... Розвернулась і пішла геть. Досить з мене кобелів з їхніми гаремами, от уже де в мене сидять! І підлих стерв, що за спиною крадуть хлопців, туди ж. Угу, подругою прикидалася, розпитувала про іноземця, а сама нагострила лижі до нього в ліжко. Якщо вже я відмовилася (він пропонував мені зустрітися в неформальній обстановці, і не раз), наш хитрий полігамний самець вирішив спробувати вмовити іншу. 

Хоча Іру й уламувати було не треба, вона і без того на все згодна. У чому я переконалася, коли стала бачити їх регулярні посиденьки. То бананчики, то цукерки, то ще щось… Вона без сорому годувала його з рук, а він при цьому мало не муркотів від задоволення. Але добре б сидів тихо і насолоджувався новими стосунками, але ж ні! Щоразу, бачачи мене, Халід перехоплювався з місця і під незадоволеними поглядами Ірини біг слідом, здивовано питаючи, чому я перестала до них підходити, адже він так хоче знову зі мною спілкуватися.

— Ти справді не розумієш? — у мене не було слів.

— Ні, — погляд його темних очей справді виражав подив.

— Ну, думай далі…

З того часу я більше не зупинялася, коли він намагався мене гукнути. А Іру, яка навіть не робила спроб зв’язатися зі мною, хоч щось пояснити чи вибачитися (мовляв, ну так, захотіла твого кавалера, до серця мені припав, що вдієш), а ніби перестала мене помічати, занесла в чорний список. Там їй саме місце. І в чорному списку, і в гаремі Халіда, адже на неї в нього знайдеться ще одна Ірина, можливо, навіть не одна. Тоді, опинившись однією з багатьох, вона хоч щось зрозуміє. Але це не точно. Таких лише могила виправить.

Однак найнеприємнішим у цій ситуації виявилося не подвійна зрада, а те, що все це розгорталося на очах усього потоку, і наше з Халідом відчуження не могли не помітити інші. Помітив його й Ромчик, погляди якого почали сочитися неприхованою зловтіхою. А я… Ну а що я?! Продовжувала ходити в універ, але вже через інше крило, старанно уникаючи того, де зазвичай збиралися міжнародники. Я прийшла сюди вчитися? Вчитися. Ну от і все. Хоча навіть доучитися мені тоді не вдалося…