Розділ 3

Мирослава

Якщо диктант ми писали всі разом, то літературу здавали по десять осіб у мінігрупках. Тягнули білети, готувалися та усно відповідали на запитання, що вимагало часу, а тому, аби встигнути всіх опитати, викладачів знадобилося значно більше (по двоє на кожну мінігрупу). Для цього виділили майже повний склад кафедр мови та літератури, і знову мені пощастило здавати у височенного шикарного заступника декана Івана Юрійовича (ми обожнювали його всім потоком), що був мовником, поряд із яким сидів такий самий високий чоловік (він виявився літературником). Я потім довгі роки пам’ятала цю парочку, як і вони мене.

Ми з Шамариним опинилися у різних групках. І, чекаючи черги, щоб зайти на іспит, я знову піймала на собі його вивчаючий погляд. Роман зазвичай стояв в оточенні дівчат, які намагалися привернути його увагу, але раз по раз поглядав на мене. Тоді я не розуміла, чим викликала його інтерес, але мене коробило від однієї цієї ситуації. Він виглядав як лев, у якого вже був гарем, але якого чомусь зачепило, що одна левиця посміла не стати його частиною. Недарма завжди терпіти не могла левів, цих полігамних кошаків.

Іспит я закінчила раніше і відразу поїхала (Роми в той момент у коридорі не було, напевно, саме здавав), а наступного дня приїхала за результатами, але Шамарина не зустріла. Мабуть, він приїжджав або раніше, або згодом. Чесно? Я нітрохи про те не шкодувала, чудово розуміючи, що нам, швидше за все, доведеться вчитися разом і я ще встигну надивитися на його дратівливо зарозумілу фізіономію.

А далі йшло болісне очікування, коли ж вивісять списки вступників. Цього разу ми з Ромою теж не перетнулися, але я про всяк випадок переглянула склад груп і побачила там імена всіх трьох хлопців. І розподілили їх слушно, ну майже. У кожну групу по одному, а четвертій не пощастило. Щоправда, тоді я ще не знала, кого як звати, і могла лише гадати, хто з них став моїм новим одногрупником.

Сама я була в першій, і до нас, як дізналася вже після початку навчання, відправили відмінника, та й взагалі, у цю групу зібрали найсильніших абітурієнтів (вірніше, вже студентів), а далі йшло за зменшенням успішності. Тож Рому як єдиного хлопця, який по вступних балах до того ж ішов першим, зробили старостою нашої першої групи. Двоє інших хлопців, м’яко кажучи, відмінниками не були, тож вони не те що старостами не стали, а взагалі вступили ледве-ледь, майже дивом. Але дівчатам було начхати, головне, що в них у групі є хлопець, нехай навіть один на всіх і не сяє знаннями.

Тож дванадцята група гордо ділила увагу симпатичного Влада, ну а тринадцята змирилася з тим, що в неї є хоч якийсь, аби представник протилежної статі. Я, зізнатися, ніяк не згадаю, як його звали, але головне, що дівчата залишилися задоволеними. Ну а чотирнадцята група, залишившись ні з чим, відверто заздрила. Там панував повний дівич-вечір, і дівчата компенсували собі брак спілкування з хлопцями на перервах.

Ромчик одразу взяв владу у групі в свої руки. Йому явно подобалося командувати та відчувати себе головним. Можливо, навіть у своїй школі він теж був старостою. Ну от відчувалося, що йому не вперше. Його амбіції були задоволені, а не в міру роздуте его регулярно чухали нові одногрупниці. А в замстарости до нього напросилася рудоволоса Лариса, що було для неї приводом не відлипати від хлопця ні на парах, ні на перервах.

— Ромчику, а ми сьогодні підемо… — хапала вона його під руку після пари.

І він слухняно йшов.

— Ром, а нам треба… — нахилялася перед заняттям.

І хлопець також нахилявся до неї.

— Ромо, нас просили… — нагадувала на перерві.

І Шамарин трохи ліниво вислуховував, що там вона хоче сказати.

Я вже втомилася від звуків її голосу, здавалося, він звучав завжди, і майже ненавиділа, як Лара сюсюкала, перекручуючи ім'я Романа. Ця молода особа мала яскраву зовнішність та вбачала у собі першу красуню, а тому скоро стала вважатися чи не дівчиною нашого красеня-мажора, на руці якого красувався дорогий годинник, а в кишені лежав телефон останньої моделі. Хіба що на пари він не приїжджав за кермом особистого авто, але це лише тому, що Шамарин ще не мав прав.

Однак усі були впевнені: щойно в нього з’явиться машина, першою, кого Рома покатає, буде саме Лара. Ні, публічних заяв про стосунки ніхто не робив, але Лариса вічно на ньому висла, а він був і не проти, їх взагалі постійно бачили разом. Офіційно з робочих питань (куди ж староста піде без своєї заступниці?!). Проте це не заважало й іншим дівчатам брати його в облогу, а він серед натовпу чарівниць був як у квітнику. І в нашій групі залишилася тільки одна квітка, яка навіть не думала обплітати його своїми ліанами, — це була я.