Глава 11

Хлопець не залишив мені вибору. Зобразивши на обличчі натягнуту усмішку, сухо повідомила:

– Підіймайся на п’ятий поверх, сорок шоста квартира.

У мене залишилося декілька хвилин, поки він опиниться тут. За такий короткий час не встигну привести себе до ладу. Вагаючись між одягом і макіяжем вибрала останнє. Швидко нанесла тональний крем на обличчя та підвела очі. На жаль, дзвінок у двері не дозволив підготуватися краще.  Влада побачила у тому ж строгому костюмі у якому бачила вранці, з пакетом у руках. Пропустивши його всередину квартири, чмокнула у щічку:

– Ти б хоч попередив, що прийдеш.

– Хотів зробити сюрприз.

Я б навіть сказала неприємний подарунок, проте змовчала. Не чекаючи запрошення, зняв свої туфлі та по-хазяйськи пройшов на кухню. Добре хоч одразу не в спальню, у мене там одяг розкиданий. Поставив на стіл пакет та сів у крісло:

- Не знаю, що ти любиш, тому взяв на свій смак.

Зазирнула у поліетиленову сумку та вибрала з нього торт і фрукти. Зараза. Дарма у спортзалі пітніла, знову наберу втрачені калорії й це все на ніч. Проте стриматися і не скуштувати шматочок не могла, дуже полюбляю солодощі. У чайнику уже була гаряча вода і я заварила чаю. Не поцікавившись вподобаннями свого хлопця, кинула туди лимон. Влад скривився, але намагався не показувати свого невдоволення. А хай знає як приходити без попередження, буде йому моя маленька помста. Розрізаючи торт, поскаржилася:

– Я не знала, що ти прийдеш, тому немає чим тебе пригостити. Якби повідомив, то замовила їжу з ресторану, а так їстимеш те, що приніс. 

Він узяв мене за руку та потягнув на себе. Я опинилася у нього на колінах і хлопець замуркотів:

– І тоді не побачив би тебе у цьому халатику, у домашній атмосфері.

– Звичайно, я б вдягла щось красивіше, а не цей старий одяг.

Нахилилася і поцілувала його вуста. Він відповів пристрасно, жадібно даруючи ласку моїм губам. Відірвавшись від нього, підвелася та подала тарілку зі шматком торта. Собі відрізала менший кусок та сіла навпроти свого гостя, так би мовити, якомога далі від спокуси. Влад виделкою позбувся від крему, недбало посунувши його на край тарілки, та спробував лише корж:

– Як справи на роботі? Олександр Павлович чемно себе поводить?

– Так, він старається. За цілий день жодного зауваження. Мені здається він навіть боїться глянути у мій бік. Залякали ви своїх підлеглих, Владиславе Михайловичу.

Не змогла стримати сміх, який дзвінко вирвався з моїх грудей. Незвично було називати свого хлопця повним іменем. Вигляд у нього був на диво серйозний:

– Щоб знав, не можна залицятися до моєї дівчини. Таке робити маю право лише я.

Ага і ще Борис Вербовський, якого сподівалася скоро позбутися, якщо Влад буде таким же щедрим. Цю думку залишала при собі й намагалася вдавати ввічливу співрозмовницю. Він розповідав як пройшов у нього день, чим зазвичай займається та цікавився мною. Дивно, проте слухати про нього було цікаво і такі розповіді не видавалися занудними. Зрештою, коли годинник показав північ, мій гість спохватився:

– Ой, уже так пізно. Я щось засидівся. То я піду? – якось невпевнено прозвучало це запитання з його вуст. Підозрюю, що йти бажання не було, але я підтримала таку ідею: 

– Так, й справді пізно. Дякую за торт, будь обережним за рулем.

Побачила розчарування у його очах. Незважаючи на це, він підвівся та попрямував у коридор. Спостерігала як Влад взуває свої дорогі туфлі, на яких майже немає пилу. Склалося враження, що він щойно витяг їх з шафи та не ходив у них цілий день. Настала мить прощання, якої я так боялася. Підійшла до хлопця та, не стримуючись, поцілувала. З подивом для себе відзначила, що і справді хотілося його цілувати, доторкнутися до смуглої шкіри, уловити аромат парфумів, закутатися у міцні обійми й заховатися у них від цілого світу. Ми  цілувалися і ніхто з нас не наважувався припинити цю солодку муку. Його губи помандрували до мого вуха і в перемішку з важким диханням, почула  тихий шепіт:

– Паоло, я не хочу йти.

Відхилилася і поглянула у його сірі очі, сповнених надій. Вони заворожували, манили своєю щирістю.  

– Я теж не хочу, щоб ти йшов.

Влад немов чекав цього зізнання. Не гаючи ні хвилини, затулив мого рота своїми вустами, підхопив на руки та відніс у спальню. Я й справді бажала злитися з ним в єдине ціле, дослідити кожний міліметр його тіла, піддатися спокусі й розчинитися у ньому. Нас поєднувала спільна жага, ця особлива  мить і здавалося ми ділили одне на двох дихання. Все ж понад два роки була тільки з Борисом, тому зараз ця близькість видається незвичною, новою, зі справжнім чоловіком.

Наситившись один одним, я чомусь досі залишалася у його обіймах. Все чекала, коли він одягнеться і піде, але здається Влад нікуди не поспішав. Невже  залишитися на ніч, не поїде додому, щоб нормально виспатися? Така поведінка видалася дивною, проте змовчала. Майже ні з ким з моїх колишніх покровителів не зустрічала світанок. Дивує не тільки чому він не йшов, а й чому продовжував мене обіймати та дарувати короткі поцілунки у щічку. Влад навис над мною та уважно розглядав кожну рису обличчя. Поправляючи моє волосся солодко промуркотів:

– Ти така незвичайна, дуже вродлива.