Глава 7

Погляд мого горе-залицяльника змінився, раптом з хижого та розлюченого він перетворився на невинний та благальний. Зробивши крок назад, все ще залишався у кабінеті, так і не наважувався вийти з нього. Чоловік почав виправдовувався:

– Нічого особливого, просто моя підопічна не склала кошторис, який я їй доручив. Вирішив дати прочуханки за це, але вона не так мене зрозуміла і влаштовує істерики.

Схоже, хтось боїться Влада. Потрібно цим скористатися й убезпечити себе від недолугих залицянь, тому, не вагаючись, заперечила:

– Але я виконала завдання, мій кошторис на столі, ви ж його бачили.

– У ньому багато помилок.

Олексій Павлович швидко вигадав причину своєї поведінки. Ще звинувачує у тому, що я все не так зрозуміла. Тепер ще й об’єкт моїх бажань вважатиме мене дурною. Я так просто не здавалася і з упевненістю заявила:

– А я не знайшла жодної.

Сильніше притиснулася до Влада. Напевно саме такі мої дії, спонукали його втрутитися:

– Якщо непорозумінь вже немає, то сподіваюся ви більше не будете чіплятися до МОЄЇ дівчини?  – мені сподобалося якою владною інтонацією він виділив слова «моєї дівчини». Від цих словосполучень аж мурашки по шкірі пробіглися. Чоловік зі суворим обличчям продовжував, - до речі, хочу побачити кошторис, покажіть мені його. 

Керівник відділу з блідим обличчям підійшов до столу, взяв  документи та тремтячими руками простягнув їх Владу. Мій вдаваний хлопець схопив білі папірці й з такою непідробною ніжністю у голосі мовив, що ці мурашки які вже й так бігали моїм тілом, почали витанцьовувати нестримний вальс: 

– Ходімо, люба, будемо виправляти твої помилки.

Ці слова зігрівали душу. Мені подобається бути дівчиною Влада Оксинчука, навіть тимчасовою і вдаваною. За моєю спиною немов виросли крила і, піднявшись над підлогою, я вже не йшла, а летіла, зловившись за гарячу долоню свого рятівника. Порожні коридори здавалися квітковою стежиною серед тернового шляху. Ми йшли мовчки, але в цій тиші я багато почула слів від свого серця, яке після знайомства з Владом, прокинулося від довгого сну. Мені подобався цей чоловік, його владність, суворість, розсудливість. Зараз у ньому й крихти не залишилося від того нестримного пристрасного хлопця який цілував мене в автомобілі й це заворожувало. Хотілося перевірити, чи зможу я ще раз розбурхати у ньому цей сплячий вулкан, що здається тільки й чекає нагоди вирватися на волю.

Ми зайшли у його кабінет і Влад навіть не глянувши на кошторис, поставив документи на стіл. Показав рукою на м’яке шкіряне крісло шоколадного кольору, яке стояло осторонь від робочої зони й разом з диваном уособлювали собою місце для відпочинку. Телевізор навпроти підтверджував мою теорію.

– Сідай, будь ласка. Я наллю тобі випити – хазяйським жестом відкрив дверці шафи та продовжував, – тут є вода, сік, алкогольні напої. Що будеш?

Зручно вмостилася на дивані, оскільки вважаю цю позицію більш виграшною. Зайнявши місце на ньому є шанс, що поруч сяде Влад. 

– Сік підійде.

– Можливо, але для нашої ситуації доречним буде біле вино. 

Не чекаючи мого схвалення, рішуче відкоркував пляшку та наповнив бокали. Добре, що хоч не шампанське, а то таке враження, що маємо щось святкувати. Оскільки на дверях кабінету, у який ми зайшли, жирними літерами було написано «Директор», я вдала святу невинність, наче не підозрюю про його справжню посаду:

– А нічого, що ми сидимо в кабінеті директора і чіпаємо його речі? Це якось неправильно, тобі не здається? 

У кімнаті почувся тихий чоловічий смішок. Влад неквапливими кроками підійшов до мене та сів на диван. Ми опинилися надто близько одне від одного, але, мабуть, це його не хвилювало. Простягнувши бокал, нагородив мене зацікавленим поглядом своїх сірих очей:

– Не хвилюйся про це. Розкажеш, що насправді сталося між тобою та Олексієм Павловичем?

Хоч відчуття сорому мені не притаманне, але як могла вдала, що мені ніяково від цієї ситуації. Несміливо взяла простягнутий бокал, і на секунду, ніби випадково, доторкнулася до його руки.

– Мені здається, ти й так усе чув. 

– Чув. Зізнаюся, відколи я дізнався, що ти працюєш економістом, то вважав, – Влад замовк та важко зітхнув, – ти спиш з ним. 

– Не думала, що ти з тих, хто вірить стереотипам про дурну і розпусну блондинку. Проте дякую, що виручив і знову прикинувся моїм хлопцем. 

Уловила його погляд на своїх вустах. Сірі очі дивилися на них жадібно, з бажанням, а широкі зіниці збільшилися і заворожували своїм темним кольором. Чула, як його дихання пришвидшилося і Влад, хриплим голосом, ошелешив своїм зізнанням:

– Я не хочу більше прикидатися, бажаю бути твоїм хлопцем насправді.

Не гаючи ні секунди, і не даючи змогу усвідомити безмежну радість, він полонив мої вуста своїми спокусливими губами. Цей поцілунок був настільки чуйним і ніжним, що я боялася поворухнутися, щоб не зруйнувати цю чарівну мить. Здається від сьогодні я стану справжнім цінителем поцілунків і більше не ставитимусь до них так легковажно, як до чогось буденного. Я справді насолоджувалася процесом, мені подобався кожний рух цих шалених губ. Відчувала, що втрачала голову від цього чоловіка, зараз для мене немає нічого важливішого, все втратило свою вагу й існує лише цей поцілунок, який хотілося продовжувати нескінченно. Але такому бажанню не судилося здійснитися і зрештою, відірвавшись від моїх вуст, з посмішкою на обличчі, Влад запропонував: