Глава 2

- А моїх вмінь не досить? – наївно покліпала очима. Схоже, чоловік зацікавився:

- Я б хотів, щоб ви розповіли про них детальніше. Я так розумію ми говоримо зараз не тільки про ваші професійні якості. Така красива дівчина як ви, безсумнівно наділена й іншими талантами.

Ага, може тобі ще їх показати? Була б я чемною дівчинкою, то вже давно обурилися, але в  цій ситуації я сама провокувала його. Не соромлячись, заявила:

- Якщо візьмете мене на роботу, то я їх вам із задоволенням продемонструю.

Чоловік відкинувся на спинку крісла. Прискіпливим поглядом оглядав мене. Наче для того, щоб упевнитися у моїх намірах за будь-яку ціну отримати цю роботу, уточнив:

- Вам багато доведеться вчитися. Ви готові працювати не в робочий час?

- Якщо моїм наставником будете ви, то так.

Схоже, ці слова були вагомим аргументом, якого так хотів Олексій Павлович. Він посміхнувся, підвівся та широким кроком підійшов до мене. Простягнув свою руку, в яку я була змушена вкласти долоню. Сухі вуста чоловіка торкнулися її тильної частини. Зобразила запаморочливу посмішку та вдаваний захват від таких його дій. 

- Що ж, Паоло, сподіваюся на плідну співпрацю з вами. Вранці приступайте до роботи. Чекаю вас о дев`ятій годині. Зайдете у відділ кадрів розпишетеся і приступите до праці. Будьте готові завтра трохи затриматися довше і продемонструвати мені свої таланти.

Рибка клюнула. Ще раз переконалася у сумнівній  святості шлюбу. Не зустрічала жодного чоловіка, який би не зраджував своїй дружині. Не без моєї допомоги звичайно, але я ж нікого не змушувала. Підвелася на ноги, проте моя долоня й досі знаходилася у полоні мого майбутнього начальника. Багатообіцяюче відповіла на його цілком зрозумілий натяк:

- Упевнена, вони вам сподобаються, – висмикнула свою руку, - якщо ми все узгодили, то я піду, не буду затримуватиму вас. Дякую за приділений час.

Поки старий ловелас не оговтався, потрібно терміново тікати. Швидко рушила до дверей та зникла за ними. Полегшено видихнула. Борис буде задоволений. Нічого не промовивши працівникам, які знову кидали на мене зацікавлені погляди, поспішила покинути цей кабінет. Опинившись на вулиці, згадала – моя машина у ремонті, тож доведеться викликати таксі. Хотіла вибрати з сумочки свій телефон, але помітила знайоме обличчя. 

О, це так пощастило! Владислав Оксинчук власною персоною. У житті він гарніший ніж на фото. Упевненою ходою прямував по тротуару, навіть не здогадуючись про моє існування. Потрібно це виправити. Крадькома пішла за ним. Ну як крадькома… високі підбори дзвінко цокали по асфальту, створюючи зайвий шум. Але чоловік на нього не зважав і продовжував свій шлях. Уже почала вигадувати, як краще ніби випадково з ним познайомитися, аж раптом Владислав зайшов у невеликий ресторанчик, який розмістився по сусідству з офісом «ЛадБуд». Нічого не залишається, доведеться туди завітати. Заразом погляну з ким це у нього зустріч, напевно з дівчиною. От і добре, одразу побачу свою конкурентку.

У просторому залі, поглядом знайшла свою жертву. Владислав сидів за столиком з якимось солідним чоловіком. Я зайняла місце на дивані за сусіднім столом, що розмістився біля великого вікна. Таке моє розміщення виграшне, адже мій майбутній покровитель з легкістю побачить мене. Сподіваюся сам підійде знайомитися, потрібно лише чимось його зацікавити. Офіціант приніс меню і я, щоб не ховати свої принади за кольоровими листками, поставила їх на стіл та почала вивчати. Ціни були середніми, але якщо все піде як я очікую, то платити мені не доведеться. Замовила апельсиновий фреш і салат з руколи та курки. Все ж за фігурою слідкую, адже приваблива зовнішність  - це єдина моя зброя.

Попри всі мої старання, Влад уперто не помічав мене. Повністю ігнорував мої зацікавлені погляди та спокусливі рухи, натомість його сусід, мабуть, зацікавився мною. Чоловіки щось жваво обговорювали, але через музику та загальний шум у залі, тему розмови не чула. Майже доївши салат, все ще залишалася без уваги своєї здобичі. Звикла, що особи протилежної статі самі зі мною знайомляться, але здається у цьому випадку, ініціативу маю проявити я. Запримітила незнайомця, який якраз проходив біля мого столика. Не вагаючись, заговорила до нього:

- Вибачте, ви мені не допоможете?

Він зупинився та кинув на мене зацікавлений погляд.

- Чим саме?

- Вам подобається кухня цього ресторану?

Хлопець задумався і зробив крок до мого столу:

- Так, не погана. А ви боїтеся куштувати нові страви? Порекомендувати вам щось?

- Хам! – викрикнула я, та різко зіскочила на ноги, цим самим привертаючи загальну увагу. Нарешті Влад поглянув на мене. Я продовжувала свою гру, - я вже вам сказала, таке мене не цікавить і, щоб ви знали, - у мене є хлопець. Ось він сидить, – кивнула на Влада та підійшла до нього, не припиняючи обурюватися. – Бачиш, коханий, покинув мене лише на хвилинку і вже хлопці з непристойними пропозиціями діймають.

Поки мій майбутній покровитель шокований моїми діями, я не чекала коли він оговтається. Нахабно сіла біля нього на диван та демонстративно обійняла його за шию. Благальним поглядом зазирнула у сірі очі, які виказували розгубленість та цікавість свого володаря.

- Скажи цьому нахабі, щоб дав мені спокій.