Розділ 32 «У безпеці»

Вероніка

— Е-м-м, як? — питаю розгублено. Дарма я не поїхала разом зі всіма. Його погляд і тон підказують, що він ще не охолонув.

— Поплаваємо? — встає. — В басейні вода підігріта, я не думав, що вони повалять в клуб.

— Ну… Можна, — я не нервувала так навіть при першій нашій зустрічі. — Переодягнуся, — роблю кілька кроків до сходинок.

— Тут більше нікого немає, — зупиняє, перегородивши дорогу, — ми удвох. Ходімо, — взявши за руку, веде на цокольний поверх.

Мене колотить, ніби він карати мене зібрався. Перед очима скорчений чоловік з розбитим обличчям. Навряд чи я зможу зупинити Арсена, якщо захочу. І відмовитися він не дасть. Всередині все перевертається від думок про плавання не в купальнику. Взагалі про перебування з ним наодинці майже без одягу.

Біля басейну він знімає сорочку, відкинувши її на шезлонг. Розстібає ґудзик на штанах.

— Що? — питає на мій погляд.

— Якось прохолодно, — загортаюся в сорочку.

— Єво, — криво всміхається. Підходить до мене й розвертає до себе спиною. — Ти знаєш, що тобі личить це ім’я? Чуттєва, непередбачувана, темпераментна і… сором’язлива? — шепоче на вухо.

— Так, — ковтаю.

— Серйозно? — кладе долоні на мої плечі й повільно стягує сорочку.

— Моя білизна не підходить для плавання, — кажу тихо. На диво, його дотики ніжні. — Може, вимкнути світло?

— Хм, — чую, що усміхається. — Гаразд, — він йде до щитка і за кілька секунд залишається лише підсвітка, але сміливішою я не стала. Навпаки, в тілі легкий мандраж. — Єво, пам’ятаєш я казав, що в моєму будинку тебе ніхто не скривдить?

— Так, — намагаюся не показувати свого хвилювання.

— Це стосується і мене. Якщо не хочеш, я не змушую.

Він швидко знімає штани, залишившись у боксерах, й пірнає у воду. Сварю себе подумки. Арсен не скоїв нічого поганого, навіть коли вважав мене сестрою Олега. До того ж він нічого страшного не пропонував, лише поплавати. Сама себе накрутила і злякалася. Якщо задуматися, мій купальник не набагато скромніший за білизну, хіба що не бежевий. Не даю собі часу на сумніви, знімаю майку, штани і швидко заходжу в теплу воду. Тіло миттю зігрівається, тремтіння минає.

— Гарно плаваєш? — питає Арсен, випірнувши біля мене.

— Т-та не дуже, — брешу. Сама собі дивуюся. Тільки що соромилася роздягнутися перед ним, а зараз сама ж сприяю, щоб він був ближче.

— Тримайся, — обіймає за талію.

— Що ти робив з Ритою нагорі? — зривається наболіле питання. Не можу його обіймати, коли думаю про їхні поцілунки. Навіть страх не заважає вимагати відповідей.

— Я ж тобі вже пояснив, — дивується. — Ще раз сказати?

— Не вранці. Коли ти переодягався.

— Думаєш, вона мене переодягала?

— Роздягала, — починаю гніватися.

— Не знаю, що робила Рита, не перевіряв. Я прийняв душ, одягнувся й спустився.

— Вона підіймалася за тобою.

— Ти могла піднятися до мене і впевнитися, що Рити там не було, але ти сиділа й тихо ненавиділа, — відносить мене на глибину. — Біля Віктора крутилася, перевіряючи той запас нервів, якого давно немає. Хочеш, щоб я бив Віктора?

— Не хочу. Не можна з ним спілкуватися? — кладу долоні на його плечі.

— Можна, але не давай мені приводу ревнувати.

— Чому ж ти перед усіма не сказав, що ми разом?

— Бо поки що не всім варто це знати. Дехто досі думає, що ти сестра Чупруна.

— Плутанина.

— Ще й яка. Вдихни повітря, — чекає секунду й занурює нас під воду. А коли підіймає на поверхню, цілує. Ніжно, повільно, солодко. Він знову той Арсен, який мені сподобався. Обіймає міцно, крутить голову цілунками, зваблює своїм ароматом. — Ніжна, — видихає в губи.

Долоні чоловіка лягають на мої сідниці. Він підхоплює мене, змусивши обійняти його стан ногами. Дивиться так, що серце аж до болю колотиться в грудях. Нахиляюся й перша його цілую. Повільно. Тремтливо. Він з готовністю відповідає і ні до чого мене не примушує. Не образить, відчуваю це. Може бути безпощадним та жорстоким, але з розумом підходить до кожної ситуації, намагаючись тримати себе в руках. Він повільно йде до бортика й притискає мене до нього спиною. Наполегливо зминає губи в пристрасному поцілунку. Відірвавшись, обпікає губами шию, ключиці, опускаючись до грудей.

— Ох, — зривається з моїх губ.

— Ходімо в спальню? — гаряче шепоче в шию.

— Угу, — киваю, намагаючись не нервувати. Я майже готова. Хочу цього. Не бачу причин відмовлятися. Їх немає. Він подобається мені. До метеликів та тягучої необхідності в грудях бачити його, торкатися, чути голос, цілувати…

Арсен виходить першим й подає мені руку. Подорожує по мені поглядом, загортаючи у великий рушник. Веде за руку в хол, а потім нагору. З кожним новим кроком серце стукає гучніше. Дихання важке, в думках слова, які я маю сказати. Бути відвертою доволі складно, коли не можеш вгадати реакцію. Ми йдемо до кімнати Арсена. Переступивши поріг, вдихаю його аромат й трішки розслабляюся. Я роблю це з власної волі, просто нервово якось.  

— Хочеш підемо в душ? — стає ззаду. Нахилившись, цілує в плече, стягуючи з мене рушник.

— Не знаю, — відповідаю тихо. — А ти? — розвертаюся до нього обличчям. Добре, що у спальні темно, бо в цій білизні я наче гола перед ним. Страху немає, є хвилювання через відсутність досвіду.

— Можна потім, — цілує вуста. Знайшовши застібку на бюсті, підштовхує мене до ліжка. Залишаюся в тонкому клаптику мокрої тканини. Від погляду Арсена аж палаю вся. Він допомагає лягти й нависає зверху. Цілує тіло, повільно вивчаючи кожен вигин. Підхоплює пальцями останню деталь білизни…

— Арсене, — шепочу схвильовано.

— Не кажи, що передумала, бо я вже не зможу, — обпікає живіт поцілунками.

— Ні, просто… — шукаю правильні слова. От як про таке говорити? Чому цього ніхто не вчить?

— Що? — підіймає на мене погляд. — У мене все є, не хвилюйся.