Глава 7

Ешлі

— Це що? — Гордон опинився біля мене через дві секунди, зависнувши наді мною з виразом шекспірівської драми на перекошеному обличчі. Навіть не здогадувалася, що від порога до мого столу два чоловічі кроки, або він стрибнув як розлючений самець кенгуру.

— Доброго ранку, містере Форестер, — пікнула зі свого місця Марта, але він не звернув на неї жодної уваги.

— Де що? Про що ти питаєш? — намагаюся зберігати спокій, але в принципі здогадуюсь, що саме вивело його із себе.

— Ось ці два яскравих віника! Їм, що тут місце?

— Це букети, я люблю квіти, якщо ти раптом не знаєш. Тобі не сподобалася краватка? — Хтось прямо з ранку вирішив пограти в злого боса. Дихає важко, жовна ходором, ще трохи і почне рвати на собі сорочку.

— Ешлі, годі ламати комедію та переводити стрілки! Від кого вони?

— І що ти зробиш, якщо скажу? Кинеш йому виклик, влаштуєте дуель на світанку з секундантами? Я тобі вже казала, що маю намір роз'яснити цьому хлопцеві нашу дивну ситуацію.

— Добре, тоді я піду з тобою!

— Ага, давай ще маму твою з собою візьмемо, — скривилася у відповідь. — Ні, Гордоне. Я доросла жінка і це делікатне питання я вирішу сама. Щось ще чи можна приступати до роботи?

— Як щодо вечора? — Йому явно не хочеться йти.

— До вечора ще треба дожити. Чи ти хотів запитати про бонуси?

— Ти сьогодні нестерпна! Займіться вже нарешті ділом! — Вийшов, грюкнувши дверима, як і належить босу.

— Саме так виглядають чоловіки, яких не задовільнили на побаченні, — багатозначно промовляє Марта. — Ти його до психлікарні доведеш. І коли ти плануєш поговорити з цим Тобіасом?

— Сподіваюся запросити його сьогодні на обід, — беру до рук телефон. — Він залишив на картці свій номер. Хоч би Гордону не стукнуло в голову стежити за мною, — набираю Тобіаса і він, як не дивно, одразу відповідає.

— Я весь в увазі, ефектна дівчино.

— Вітаю. Вже навіть не дивуюсь, що в тебе є мій номер, якщо ти так безпомилково визначив, яка з дівчат тобі дзвонить. Можемо сьогодні пообідати?

— Як варіант можна і пообідати. Тоді я зайду близько першої години.

— Ні, давай краще зустрінемось унизу біля ліфтів.

— Домовилися, — хмикнув головний хакер.

— Тоді я спущусь з тобою і пороздивляюся цього щедрого кавалера, — пожвавішала Марта. — Раптом він стане героєм моїх фантазій.

— Так і бути візьму тебе з собою, але якщо помітиш на горизонті Гордона — бери вогонь на себе, хоч за ноги його хапай. Не можна допустити, щоб він причепився до Тобіаса. Хлопець не винуватий, що має добрий смак.

Зариваючись у роботу з головою, реально відчуваєш, як час то зупиняється, то стискається. Іноді оком не встигнеш кліпнути, як день вже добігає кінця, а іноді і клапаєш, і зітхаєш, складаючи графік, а час ніби заснув замість тебе. Але сьогодні він, на моє велике щастя, прискорився, якби не Марта, могла б навіть на обід запізнитися.

Коли подруга його побачила, вона одразу зрозуміла, що це і є Тобіас, мені навіть пальцем у його бік показувати не довелося.

— І цей лапочка відмовляється одружуватися? Це ж злочин століття! Ех, пішла давитися своїм обідом та вмирати від цікавості. Гордона ніби не спостерігається, біжіть, поки шлях вільний, — прошепотіла вона мені і поспішила до кафе на першому поверсі, а ми з Тобіасом вийшли на вулицю.

— Я можу запропонувати тобі ресторан? — галантно простягає руку.

— Ти навіть можеш мене туди відвезти, — усміхаюся, трохи кокетуючи, не забуваючи дивитись на всі боки. Не можу позбутися відчуття, що Гордон крадеться слідом.

— Ти когось загубила? — Навіть Тобіас помітив. — Весь час озираєшся.

— Це я запам'ятовую дорогу, — спробувала відбутися жартами, але в погляді цього дивного хлопця майнула іронія, ніби він навіть знає причину моєї ідіотської поведінки. От трапляються ж такі чоловіки, і розумні, і загадкові, і красиві. Можливо, у нього навіть мама нормальна, або її взагалі немає. А мені попри всі шанси та розклади «пощастило» закохатися в Гордона. Любов безумовно зла або в неї збочене почуття гумору.

— Ого, це гарний ресторан, — вирвалось у мене, коли Тобіас зупинив машину. — Чула, що столик тут замовити дуже складно.

— Для постійних клієнтів вони завжди тримають в резерві найкращий! — мабуть усі чоловіки люблять гордо випинати груди.

Постійні клієнти. Мабуть, водить сюди всіх своїх претенденток, тимчасових дівчат, і розлучається з ними, ймовірно, теж тут. Метрдотель зустрічає його як рідного і садить нас біля вікна, вручаючи меню тільки мені, мабуть чудово знаючи, що воліє замовляти Тобіас.

— Тобіасе, а можна отримати відверту відповідь на відверте запитання. Чим я тебе привабила?

— Мені з тобою цікаво, ти змушуєш мене посміхатися і хизуватися дотепністю. Я ніколи не вибираю пустушок, для мене важливо, щоб з дівчиною було про що поговорити, і в той же час мені подобаються безпосередні відкриті люди, які не бояться робити помилки, виглядати смішно або страждають на зайву цікавість. Не люблю манірність, зарозумілість та тупість, — бачу по очах, що відповідає щиро і, здається, я теж починаю страждати надмірною цікавістю. Мені хочеться поставити йому десяток запитань з огляду на те, що я дізналася про нього від Тіма.

— У тебе є дівчина чи дружина? — заходжу здалеку.

— Я б не обідав з дівчиною, якби у мене були серйозні стосунки.

— Не поспішаєш розлучатися зі свободою?

— Та я в принципі не збираюся з нею розлучатися, — усміхаючись, дивиться на мене уважно і трохи глузливо. — А ти хіба мрієш вийти заміж?

— Можливо. Чекаю, коли один йолоп виправиться та усвідомить свої помилки.

 — Ось цей? — Тобіас киває у бік вікна… я злякано повертаю голову… боже… Гордон. Стоїть і пиляє мене злим поглядом, ніби він упіймав мене на зраді або ніби не їв три дні, і тепер ненавидить усіх, хто сидить у цьому ресторані. — Схоже, що сьогодні ми обідаємо втрьох, — Тобіас переводить погляд з мене на Гордона.