Глава 5

Гордон

Здалеку я якось не дуже розгледів цього гуляку, бо був зайнятий Ешлі. Великого бажання брати участь у цьому розіграші немає, чужа родина чого туди лізти, у всіх бувають свої прибабахи. Але заради побачення з Ешлі так і бути якось покривляюся п'ять хвилин.

Незважаючи на бурхливі з'ясування стосунків за дверима, заходжу слідом за невірним чоловіком, якому явно не сподобалася ідея дружини покинути його заради такого крутезного та файного хлопця, як я. Не вітаючись і не звертаючи уваги на цього лопуха, широко посміхаюся розгубленій Марті. Судячи з виразу її обличчя, Ешлі її не попередила, кого вона покликала на роль підставного коханця.

— Ну що, ти готова, люба? Я примчав, як ти просила. Радий, що ти погодилася зігріти моє самотнє ліжко, — підходжу ближче, щоб переконатися, що Марта притомна, і цілую в щічку цю застиглу жінку, яка навіть не кліпає. У неї просто відпала нижня щелепа і вона перестала дихати. Як і її чоловік, до речі. Цей теж не дихає, просто червоніє та стискає кулаки. Підхопивши валізу, намагаюся зрушити з місця шоковану Марту. Не кожного дня по неї бос приїздить.

— Ходімо, моя булочко. Дехто, на жаль, кохати і цінувати не вміє і ніколи не навчиться, — нагороджую її чоловіка вбивчим поглядом. …А ось далі, коли відчинилися вхідні двері і в коридор увірвалися два амбали чимось трохи схожі на невірного чоловіка, все пішло не за сценарієм. Тому що я точно пам'ятаю, що за сценарієм мені не мали бити пику і кидати в мене валізи. І ось ці хлопці, не дуже люб'язно мене обійнявши, укрили мене добірними матюками, і ми втрьох дуже епічно викотилися на ґанок, покотившись далі по газону. Намагаюся відбиватися, бодаюся з цими спітнілими тілами і крізь їхнє гарчання чую крик Марти, яка, мабуть, напала на свого благовірного, чую вереск Ешлі та звуки поліцейської сирени. Добрі сусіди подбали про нашу безпеку. Сподіваюся, поліція встигне вчасно та врятує цих двох придурків, бо Ешлі… накинулася на них із садовою фігуркою. Вона б'є їх усміхненим гномиком, а я як останній кретин любуюсь одним оком її люттю.

…

— Чудово! Сподіваюся вам зручно? – єхидно питає начальник поліцейської дільниці, розглядаючи нас із явним задоволенням. Ми стоїмо перед ним в наручниках, вишикувавшись за зростом: два амбали, невірний чоловік, я, Ешлі і Марта. — Хто почне першим?

— Ви не маєте права затримувати нас! Це були звичайні сімейні розбірки! Ловіть краще справжніх злочинців! — вибухає Ешлі.

— А з вами, дівчино, у нас буде окрема розмова! Ви вкусили поліцейського при виконанні!

— Офіцере, до чого ця вистава? Щоб повеселити хлопців в цій дільниці? — беру я слово. — Все просто. Я приїхав допомогти подрузі, яка вирішила залишити невірного чоловіка. Потім з'явилися ці двоє і накинулися на мене прямо з порога. Я боронився, а Ешлі кинулася мені допомагати. Ми у цій історії жертви!

— Ешлі, це та, яка цапнула зубами за руку поліцейського, а потім її ледь заштовхали до машини?

— Вона просто емоційна. Вона хвилювалася за подругу, — знизую плечима, дивлячись на цього нелюда у формі, який, напевно, відпустить нас після того, як ми заплатимо штраф. — Я готовий заплатити за всіх, аби припинити цей цирк.

— Так, містере Форестер, ми вже встигли з'ясувати, що ви людина не бідна. Але ми ще не вислухали решту учасників цієї драми.

— Містер Форестер каже правду, брати Вілла накинулися на нього ні з того, ні з сього, ми навіть схаменутися не встигли, — кидає Марта, дивлячись на свого вже, мабуть, колишнього чоловіка, оскаженілим вовком. — Я все одно подам на розлучення! Ти зрозумів, Вілле? Тепер ми говоритимемо лише у присутності адвоката!

— Це ще тепер треба з'ясувати, хто комусь зраджував! — не витримав Вілл. — Я проти, щоб відпускали цього піжона! Він хотів забрати у мене дружину!

— Трясця, вас треба показувати в шоу «Щасливі разом», — хрюкає офіцер, сідаючи за свій стіл. - Обов'язково потім заїду і дізнаюся, чим усе скінчилося. Заплатіть штраф та можете бути вільні. Влаштуєте сімейні розборки вдруге, так просто вже не відбудетеся. Всім зрозуміло? Дякую, що підняли настрій.

Можу одразу сказати, що таких пригод у моєму житті ще не траплялося. Голова і око страшенно болять, як і боки. Не можу дивитися на цих амбалів, тому що мені все ще хочеться добряче їм врізати. Але, з іншого боку, їм добре дісталося від Ешлі, шкода гномик розколовся об макітру одного з них. І незважаючи на те, що я потрапив у цю халепу через неї, на Ешлі я не злюся, не виходить.

— Права була твоя мама, коли просила тебе не зв'язуватися зі мною, — посміхаючись, підходить до мене ближче. Розпатлана, ґудзичок на кофтині висить на одній нитці, однієї сережки не вистачає. Зворушуюсь, згадуючи, як відчайдушно вона лупила цих йолопів. Захищала мене. Аж серце стискається. — Може, ця пригода зарахується як побачення? — Цікаво, вона справді так думає чи це флірт.

— Ні в якому разі. Я не винен, що у твій сценарій вклинився форс-мажор. Тому наше побачення відбудеться завтра, як і домовлялися. Але на роботу з такою пикою я, мабуть, завтра не прийду. Загубила під час бійки? — Торкаюся мочки її милого вушка.

— Так шкода. Я любила ці сережки. А все через цих козлів, — зітхає вона. — Тобі треба прикласти лід. Тобто, завтра в офісі можна дуріти, байдикувати та фарбувати губи червоною помадою? — Усміхаючись, закушує губу. Мені подобається, коли вона це робить. Раніше, я цілував її щоразу, коли вона починала мучити свою нижню пухленьку губку. Думаю, Ешлі про це пам'ятає і робить це навмисне.

— Я стежитиму за тобою через відеокамери. Побачу, що ти ухиляєшся від роботи – звільню до біса, — нахиляюся до неї ближче, вловлюючи її запах. Легкі парфуми та аромат спітнілого тіла. Коли ти відчуваєш, що це саме твоя жінка, коли вона тобі дуже подобається – починаєш балдіти навіть від запаху її поту. Насправді я дуже за нею скучив, за спілкуванням, за цією перченою іронією, дотиками, нашим фліртом та пристрастями в ліжку. Тільки розлучившись з нею я повністю відчув і переконався, який я дурень. Спочатку прийняти цю правду було дико складно, не кожен чоловік готовий визнати, що він помилився і що він катастрофічний ідіот. Мені було соромно перед Ешлі, особливо після того, як пробував зустрічатися з іншими, сподіваючись, що минулі почуття охолонуть. А вони не охолонули. Вп'ялися мені в серце сталевою скалкою, бо такі ж уперті, як і Ешлі.