Зустріч
- Нарешті я у відпустці... - сама собі повідомила дівчина, розкриваючи морозиво на березі моря під променями сходу сонця.
Вздовж берега росли високі пальми.
Дівчина з таким бажанням почала їсти це морозиво, ніби вона вперше у житті його спробувала.
Несподівано підійшов незнайомець до неї.
- Марино, нарешті ти тут. Пішли зі мною. Я покажу тобі інший світ.
Марина від здивування не змогла й мовити і слова, а коли прийшла до тями, то запитала:
- Звідки ви знаєте моє ім'я? - скептично подивилася молода жінка на чоловіка, уважно роздивляючись його та вже будучи напоготові піти звідси до більш людного місця.
- Я все про тебе знаю. Нарешті я тебе дочекався. - відповів незнайомець.
І після цих слів навколишній реальний світ почав змінюватися.
Марина спробувала проігнорувати незнайомця, не помічаючи змін, але зрозуміла, що окрім нього більше вже нічого не бачить: весь навколишній світ поплив. Замість берега моря з пальмами вона побачила... те, що не вкладається в розумі. Ніби Марина стояла на поверхні води, а сам цей чоловік був чи то русалкою, чи то якимось божеством. Сама дівчина почала змінюватися. Її довге волосся вже не просто гралося з вітром чи навпаки, - його роздирала негода, кружляло навкруги. Сама дівчина була тепер схожа на містичну героїню фентезійного фільму. Але ж героїня знає, що їй робити, граючи свою роль. Незнайомий світ, незнайомий чоловік, незнайоме власне тіло, ніби своє, але зовсім інше. Що тепер?
Чоловік схопив жінку за руку - і вони разом поплили вглибину товщі води, рухаючи активно своїми хвостами.
- Нарешті ти вдома, Марино. - повідомив чоловік-русалка. - Ти ж неспроста названа Мариною, що означає "морська". Бо ти народилася тут у морі та повернулася до моря. Ти повернулася до мене та до своєї сім'ї. Ласкаво просимо додому, доню! Русалонько моя!