І розділ

Рано чи пізно це мало статися, рано чи пізно ми мали зустрітись...

12 грудня, милі сніжинки, що падали на землю під світлом нічних ліхтарів. 

Я заїхала на заправку випити каву і трішки зігрітись, а ти – заправити машину. Теплі рукавиці, новорічний стаканчик з якого виходив ледь помітний пар від гарячого напою, шапка, що спадала на очі. Саме такою я зустріла тебе, вийшовши на двір. А ти прямував усередину, замовити пальне. Наші погляди перетнулися і спочатку ми обоє не зрозуміли, що то ми – двоє знайомих незнайомців. 

Я стояла коло свого авто, дивлячись на сніг, на тихий вечір, що заходив в це миле маленьке містечко. Ти повернувся і заправляючи своє авто, ненароком кинув погляд на мене. І все… це була та сама мить, ми впізнали один одного. Моє серце почало прискорено битись, мов кричало я відчуваю, я знаю це він. А ти почав метушитись, наче боявся цієї зустрічі більше ніж будь чого в світі. Одразу почав ховати очі, щоб я часом не впіймала їх на собі, закрив кришку бака і поїхав. А я так і стояла мов заворожена, тримаючи каву, що вже встигла остити. Я так хотіла, щоб ти підійшов, щоб хоча б привітався. Та не судилося. Зрештою я сіла в авто і поїхала. 

В голові почали немов фрагментами з’явлатись кадри минулого, де ми були, точніше де були миті, що поєднували нас. Я довго намагалася тебе забути і врешті, коли це трапилося, ти знову з'явився в моєму житті. Такий легкий осад з присмаком смутку охопив мої думки, та я повинна жити далі. Ця зустріч дала мені зрозуміти, що ми таки чужі, нажаль. 

Насправді я їхала до подруги на день народження, яке вона вирішила відсвяткувати на одному лижному відпочинковому комплексі. Їздити на лижах я не вмію, тому прийдеться вчитись, надіюсь це не так страшно і я нічого собі не зломаю. 

Номер в готелі був невеличкий, зате з красивим краєвидом. У нас було барбекю на вечір з вином і все було досить атмосферно. Комплекс був насправді досить великий, територія мала багато місць для відпочинку. Тут було дещо гамірно, адже окрім нас, а нас було десятеро, таких компаній було ще як мінімум зо п'ять. Я не дуже люблю, коли так багато людей. У мене часто від самого шуму починає боліти голова. Та тут я гостя тим паче, що Катя моя найкраща подруга, заради неї я навіть на лижі погодилась стати, та це буде завтра. А сьогодні ми трішки розслабимося, я обожнюю глінтвейн і тут його варять у великих казанах. Куди я вже вивчила дорогу. Навіть лапатий сніг, що липне до моїх черевик не стане мені на заваді. А після третього такого походу мені стало досить тепло, що я аж захотіла розчепити куртку, та Катя мені не дозволила цього зробити, сказавши, що досить з мене того хмільного напою.