5

Не встиг я толком і посміхнутися, як „мафія”, що прокинулася попереду, обступила мене. Пʼятеро якихось чуваків, і явно настроєні вони були рішуче. „От халепа!!! Вічно я десь влізу”. Але перше правило карате, згадувати було вже пізно, чи ще ні...

Поки я думав їхній, вочевидь, ватажок мовив:

— Закурить не знайдеться, – і заржав як кінь, його сміх підхопила юрба, один я не сміявся.

— Вибачте, хлопці, не палю і вам... — не встиг я договорити, як отримав в носа, і я відчув, що побігла „юшка”.

— Ти диви, не курить він, – бʼючи мене  промовляли зі злістю хлопці, маневру для втечі вже не було, лишилося лише закритися руками.

— Що ви бісові діти робите? – порятували мене чоловіки, що певно верталися додому зі зміни, мої кривдники хутко таки згадали те правило карате, і дали по педалях.

— От же ж падло... – я підвівся, все тіло нило від стусанів, було боляче й образливо, ні ну що я їм зробив, – Покидьки!

— Як ти хлопче? – підійшов до мене один з дядьків.

— Та жити буду...

— Ох і розмалювали ж тебе. Ну нічого до весілля заживе, тобі куди, можемо провести.

І дійсно їм було по дорозі. Це були працівники залізниці „путєйци” по народному. Кремезні мужики, як з того вірша: „Лупайте цю скалу і нехай ні холод, ні жара не зупинить вас...” Тож не дивно, що гопота спішно покинула свою здобич, себто мене.

Тож так поволі, бо швидко я вже йти не міг, мене довели до підʼїзду, де знову шушукалися старенькі, й пішли далі. А я передчуваючи, що завтра весь будинок буде у курсі про мене, і ще кучі вигаданих подробиць, піднявся до себе.

Потрібно було вмитися і випрати брудний одяг, тому пошкандибав до ванної. Зняв з себе одяг, витрусив кишені, та зніяковів. Мій гаджет було розбито... Цікава ситуація, а якщо... Та ну... Попробував його ввімкнути, але, він хоч і загудів і навіть заграв стартову мелодію, екран був чорним.

Віднести в ремонт, але навряд... Апарат то модифікований, доведеться самому якось. Добре, пізніше цим займусь. Пішов вмився, обробив подряпини й наклав так-сяк компреси на забиті місця.

Потім відшукав стару нокію 1100, яку давно збирався викинути, переставив туди свою сімкарту, щоб мати хоч якийсь зв'язок, і відправився на бокову.