Глава 6

Стара Векла повагом йшла до свого будиночка на краю села. Думки не давали спокою, але втішала себе тим, що немає більше двоєдушника. Люди можуть спати спокійно, хоч, напевно, будуть мститися їй за загибель шанованої родини. Хай так, лише б знову не пролилася кров.

Взялася за клямку і потягнула двері на себе. Думала привести себе в порядок, а потім вирішувати, як спокутувати свою провину. Однак на неї вже спозаранку чекала гостя. Різко розвернувшись на підборах, перед Веклою постала рудокоса Мальва.

— Не чекала, приятелько? — відьма нахабно посміхнулася, блиснувши білими зубами.

— Ми не знайомі. Я б таку пишну панну точно запам’ятала. На кого ж прийшла сухоти навести? Чи приворожити? Не вгадала? — стара знесилено опустилася на лаву.

Дівчина підійшла ще ближче, втупившись Веклі прямісінько в очі. Потім провела рукою перед обличчям знахарки і стріпнула, ніби скинула невидиму пелену.

— Відьмо! — верескнула з несподіванки Векла, — Це все твоїх рук діло? — ворожка різко встала і позадкувала назад, намагаючись підняти руку для хресного знамення, але це їй не вдалося.

— А чиїх же ще? Тільки ти вирішила порушити всі плани. Сиділа б собі тихо, ніхто б тебе з наших не чіпав.

— Не дозволю двоєдушнику винищити село, — хотіла крикнути Векла, та з горла вирвався здавлений шепіт.

— Тссс, не варто кричати. Ти ж сама вказала на підходяще тіло для Силобора, а тепер ще й робиш вигляд, ніби непричетна.

— Згинь, нечиста сило. Не наговорюй на мене. Я готова померти, своє віджила.

— Шкода, батько заборонив торкатися до тебе бодай пальцем. Віджила, кажеш? А що ти пам’ятаєш за останні роки? Звідки ти родом, де виросла, хто твої батьки?

Мальва кружляла навколо Векли, оцінюючи останню поглядом. Після чого вхопила ворожку за руку і потягла до дзеркала.

— Глянь! Це не морок! У мороці ти була останні роки. І все через твій непослух.

Векла з подивом дивилася на своє відображення. Заплющила очі, потерла повіки руками, знову розплющила — марево не зникло. На неї дивилася розхристана молодиця, коси кольору зрілої пшениці розметалися по спині, пухкі вишневі вуста привідкрилися від подиву.

— А тепер я поверну тобі пам’ять. Зовсім ненадовго, адже не сплив термін твого покарання, — відьма насолоджувалася владою над Веклою.

Дочка Силобора зналася на заклинаннях, але вона трохи побоювалася могутності Векли, яка була її суперницею з давніх-давен. Швидко прошепотіла заповітні слова і щедро сипнула з рукава темно-зеленого зілля, перетертого на порох. Ще одна мить — і очі Векли широко розкрилися.

— Ах ти ж, руда негіднице! Мальво, я тебе знищу! І мені для цього не потрібен дозвіл Силобора.

Векла підскочила і вчепилася руками у волосся відьмі. Мисник полетів на підлогу, черепки розсипались по глиняній долівці. Суперниці духопелили одна одну, що є сили, поки Мальва заледве чутно пропищала:

— А про сина ти забула? Все заради нього?

Ворожка різко відпустила суперницю, сіла на підлогу і беззвучно завила, охопивши голову руками.

— Віддай його мені. Хоча б глянути, — тепер уже Векла повзала по підлозі, чіпляючись за коліна рудої відьми.

— Бачиш, якої ти заспівала. З яким задоволенням я б випустила з тебе життя по краплині, — прошипіла Мальва нахилившись, видихнула в лице ворожці злі слова.

— Так убий! Тільки не муч більше.

— Силобор заборонив. Ти одна можеш підшуковувати для нього підходяще тіло, котре витримає зростання його сили. Довелося стерти тобі пам’ять, щоб ти вкотре чекала свого часу. А із зовнішністю старої ворожки ти приносиш менше клопоту. Хоча б не викликаєш зацікавленості у молодих парубків.

— Ненавиджу! Досить паскудити пам’ять про Данила, — Векла заледве промовила, вчепившись правою рукою в обереги на шиї.

— Так Данило ж не винен, що покохав відьму, яка була правою рукою двоєдушника. Хто б міг подумати. Ви ж із Силобором будували такі плани на майбутнє, планували захопити владу у світі з допомогою нечистих сил. Тільки батькові потрібно було міняти тіло, щоб ставати все сильнішим і сильнішим. А ти заміняла його, була нашою королевою, поки тривало його перетворення.

— Мальво, я тобі стала більмом на оці, чи не так?

— Могутня відьма закохується у смертного і народжує дитину. Думала, що я нічого не помічу і не доповім? Спочатку Силобор хотів знищити тебе, але я нашепотіла йому цікавіші речі — позбавити тебе вроди і пам’яті, змусити служити нам і надалі.

— Якби не мій хлопчик, якого ви забрали, я б ніколи не погодилася на таке.

— Векло, ти навіть і не підозрювала, як нам допомагаєш. Ти відчувала молодицю, яка носить особливе дитя, і вручала їй нібито оберіг, а насправді — душу Силобора, заховану в камені адулярі.

— Як так? Я допомагала всім, хто хотів моєї допомоги.

— Відьомський камінець адуляр жовтуватого кольору, в який переходила душа Силобора після смерті. Такий камінець під місячним промінням набував криваво-червоного кольору, чекаючи свого часу, чекаючи поки ти його не подаруєш молодиці при надії. Як тільки адуляр відчував живе тепло, душа Силобора проникала в утробу, а ти починала відчувати, що в дитя вселилася нечиста сила? Правду кажу?!

— Звідки ти знаєш?

— Тому що це відбувається не вперше. Однак сьогоднішньої ночі ти якимось чином переборола магічний захист двоєдушника і впізнала його сутність. Ти ж вважаєш себе такою собі захисницею людей від темних сил? А сама відносишся до жителів Потайсвіту. Яка насмішка! — Мальва голосно розсміялася.

— Ви зруйнували моє життя! Знищили коханого і забрали дитя. Більше я не буду танцювати під вашу дудку, — Векла різко випрямилась, щось у її поставі видавало заледве стримувану магічну силу.

Мальва позадкувала до порогу, не варто переступати дорогу такій могутній відьмі, як Векла. Рудокоса сама наводила на суперницю морок, і кожного разу ризикувала своїм життям.

— Вже сьогодні кровожерливий упир вийде на полювання. Ти нічого не зможеш зробити, — Мальва виставила руки перед собою, — Векло, ти зробиш те, що й повинна зробити. Заключиш душу Силобора у камінь адуляр, щоб втихомирити упиря. Інакше — він не матиме спокою, поки не вип’є кров у жителів околиці. А всі невинні жертви будуть на твоїй совісті. Залишила б двоєдушника у спокої, і тебе ніхто не зачіпав.