Глава 11

Натан

Люблю складні завдання, від яких інші тікають якнайдалі. Для мене чим складніше – тим краще, це мене розбурхує, лоскоче звивини та активізує всі приховані ресурси мого організму. Мені подобається кидати собі виклик та долати труднощі. Так, я майже нічого не знаю про маленьких дітей, їх важко заспокоїти, коли вони гірко плачуть і самі не знають, що їм потрібно. Але саме ці карапузики мені дуже подобаються, Лео та Моніка... вони… відчуваю наче вони мої. Може, мене так тягне до них, бо моя власна дитина так і не народилася. Коли малюки обіймають тебе за шию своїми рученятами, дивляться зарюмсаними оченятами, кладуть свою голівоньку тобі на плече, довіряють – здається, що ти ладен перевернути весь світ аби їм стало легше, аби вони були в безпеці. Карапузи показали мені, що, виявляється, я можу бути м'яким і чутливим, розбили мій образ акули в пух і прах, з ними я плюшевий і навіть сам для себе кумедний.

За ніч схоплювався разів вісім, але Мер будити не став із принципу, для мене це все одно що здатися, виявити слабкість, а я не такий. До того ж захотілося зробити для неї хоч щось приємне – подарувати міцний солодкий сон, може, фурія виспиться і не метатиме в мене свої образи та вимоги, може, нарешті, дійде до неї, що я якнайкраще хочу. А от чому я цього хочу, це вже інше питання, яке я поки що сам ігнорую. …Зупинимося на тому, що я просто великодушний і не ускладнюватимемо.

  Мій сон завжди був чуйним, тому її кроки мене й розбудили, ось тільки вона мене так розглядає, що схоплюватись і прикриватися взагалі не про мене. Тим паче мені соромитися нема чого, подивитися є на що, Мередіт відразу оцінила, он як щічки палають і очі блищать наче у сороки, яка побачила срібну ложку. І як тут можна втриматись і не збентежити її? Звичайно, ляпнув перше, що на думку спало. Ох, як же вона бідолашна шугонулася, трясуся від сміху хвилини три.

— Що за неподобство, містере Сомерс? Складно було труси вдягнути? — бурчить із-за дверей. — Хочеш, щоб я заїкатися почала? Чи мріяв, що я на тебе накинусь?

— Ні, Мередіт, про це я точно не мріяв, бо я не шанувальник таких сексуальних ігор. Мені більше до вподоби накидатися самому, але я цього робити не стану, тож можеш вже вийти зі свого укриття. Обіцяю не сміятися більше, — закушую губу, щоб стримати обіцянку. — Давай поговоримо. Я тут прийняв деяке рішення щодо нашої дилеми з тими мільйонами, — визирає з-за одвірка як мала шкода. У піжамі, з розпущеним волоссям, без макіяжу вона ще більш приваблива. З таких дівчат, мабуть, виходять рідні дружини-половинки. Я їх класифікував для себе, ось мені п'ять років тому попалася дружина-стерво. А от Мередіт зовсім іншої породи.

— Даю тобі лише тиждень на пошуки грошей. Така відстрочка тебе влаштує?

— Чому ти передумав? — блакитні озера очей дивляться так допитливо, підбирається ближче, сідає на краєчок ліжка. Насправді, ця відстрочка мені потрібна більше, ніж їй. Збираюся дати собі час і можливість позбавитися дурних думок і потягу до цієї блондинистої фіфи. Потрібно спробувати обірвати цей дивний зв'язок і йти далі різними дорогами. Їй, напевно, потрібне сімейне щастя, хтось близький і ніжний, уважний та дбайливий, хто розумітиме та прийматиме її прибабахи, коротше не я.

— Хіба це так важливо? Передумав і все. У тебе є сім днів, щоб повернути мені гроші, або залишити гроші собі і віддати мені компанію, — підводжуся з ліжка, схопивши з крісла свої штани. — Мередіт, я збираюся переодягнутися. Попереджаю, щоб знову не зомліла від захоплення, — не обертаючись, чую, як вона, тихенько пирхнувши, вийшла з кімнати.

— Натане, я тобі дуже вдячна, — чекає мене внизу. Чи то хвилюється, чи то нервує, а може все разом. Не звикла дякувати чоловікам, для неї це щось нове, не властиве її характеру, як і моя прихильність до цих малюків та до неї. — Дякую, що допоміг із близнюками і дав мені поспати. І дякую, що йдеш на поступки. Я це дуже ціную. …Ти так рано тікаєш, може, поснідаєш, поки малі сплять? — Після нашого поцілунку і моєї наполегливої поведінки наче логічно, що я повинен був би залишитися, випити з нею кави, можливо знову зловити ці губи, але я налаштований дати собі шанс зупинитися і перевірити свої почуття.

— Мабуть відмовлюся. Не голодний, але дякую. Усього найкращого, Мередіт, — посміхаюся в ці розгублені здивовані очі. Знаю, що мене важко зрозуміти та збагнути мою поведінку. Ти вже пробач мені, крихітко.

У мене інший голод і я збираюся його задовольнити просто зараз, щоб забутися на якийсь час і відпустити цю напругу. Тому одразу їду не додому, а до мадам Каталіни, у них приймають цілодобово.

— Містере Бест, — тут не прийнято називати справжні імена. — Рада вас бачити, — господиня салону велично підпливає до мене у розкішному пеньюарі, через який проглядаються її соковиті форми. — Вам як завжди?

— Саме так.

— Зараз вільна Полін, кімната номер вісім. Насолоджуйтесь, — тут розмовляють млосними голосами, тут нікуди не поспішають, тут все просякнуте сексом, тут дорого і можна не переживати, що про тебе спливе конфіденційна інформація.

З Полін ми вже кілька разів зустрічалися, тому вона в курсі моїх уподобань.

— Вітаю, мій пане, — потупивши погляд, опускає очі, «знемагаючи» в очікуванні, поки я її роздягаю. Заводить руки за спину і чекає, поки я зв'яжу їй зап'ястя її панчохою. Владно торкаюся її тіла, затримуючись на інтимних чутливих точках, поки що не поспішаю проникати в неї пальцями, намагаюся збудитися, але щось не дуже виходить, хтось прикидається неживим, хоча зранку стояв колом.

— Опустися на коліна, — повільно роздягаюся, спостерігаючи за її покірністю. Сьогодні мені гидка думка, що за гроші вони підуть на що завгодно, хоча та ж Полін запевняла мене, що наш секс приносить їй задоволення. Підходжу ближче, дивлюся на її відкритий у готовності рот і злюся на свою мляву ерекцію. А коли заплющую очі, щоб налаштуватися – чомусь бачу перед собою… Мередіт. Ні, це нікуди не годиться. З повією напругу зняти не вийде. Розв'язую їй руки та починаю знервовано одягатися.