Глава 8

Натан

Я добре знаю цю будівлю, тут є один кабінет, який колись був таємним покер-клубом, тепер тут бібліотека географічного центру. Затягую за собою Мередіт і зачиняю за собою двері на ключ, на мою удачу він стирчав у замку. А ще мені пощастило, що Мер надудлилася шампанського і тепер вона страшенно смілива та сердита.

— Що ти собі дозволяєш? Думаєш, якщо я винна тобі купу грошей, то у тебе є право на безпардонне ставлення? На мене твої власні замашки не поширюються! — Ух, ніжкою тупнула, кулачки стиснула, очі горять, хоч картину малюй.

— Мередіт, я тебе зараз дуже-дуже здивую.

— Та я вже, трясця тобі, приголомшена!

— Вдар мене, — видихаю сиплим голосом. — Знаю, ти можеш і навіть хочеш.

— Що? — задкує, протверезіла миттєво. — Не буду я тебе бити. Здурів? Я, до речі, маю номер хорошого психотерапевта.

Дідько, Мер, все одно ж буде по-моєму. Хапаю її в оберемок і впиваюся в губи грубим поцілунком. Буде дві насолоди в одному. А потім різко відпускаю і моя блондиниста краля, звичайно ж, обурено відвішує мені ляпаса, дзвінкого, обпалюючого, саме те, що мене приводить до тями.

— Ще давай, — тихенько гарчу. — Не примушуй мене тебе цілувати, бо мені може й сподобатися.

Завмерла в розгубленій нерішучості. Тепер ти здивувалася, Мер? Знову сіпнувся в її бік, і вона з обуренням добряче відвісила мені ще один.

— Кайф. Чудово приводить до тями.

— Може, мені тебе ще й покусати на додачу? — здається, Мередіт не дуже подобається бити мене по морді.

— Ні... це буде занадто, якщо ти почнеш кусатися, я захочу зайнятися з тобою коханням, а нам це ні до чого. …Адже так?

Мовчить, дивиться та не відповідає. Тільки губи обурено підтискає і з кожною секундою в очах дедалі більше образи.

— Поцілував тільки для того, щоб я тебе вдарила? Це такий збочений прибабах? Навіщо було мене сюди тягти, я й прилюдно можу тобі ляпасів надавати! — цих жінок не зрозумієш, тепер її злить, що я поліз до неї цілуватися не для того, щоб поцілувати. Реально вони однією фразою можуть мозок підірвати.

— На людях це не спрацьовує, тільки в… інтимній обстановці і тільки, якщо ляпас від дівчини, яка… — ну, ось ми й припливли до очевидного висновку.

— Яка що? Тебе нервує? Гроші тобі винна? Сукню не ту надягла і не тим ділом зайнята?

— Ага, — хмикаю у відповідь, так я тобі й зізнався. — Є ще один спосіб заспокоїтись, вірніше їх кілька, але з усіх доступна тут тільки ти.

— Це комплімент, чи ти ще більше хочеш мене принизити? — її злість теж сексуальна, так би й злив весь вечір. Уявляю, як цю фурію можна роздраконити, а потім гасити полум'я в ліжку, на таких емоціях секс гарячий, дикий, яскравий. Так… щось мене знову не туди занесло.

— Я не вмію робити компліменти, але можеш мені повірити, що це було більше, ніж комплімент.

— Не казатиму тобі, що ти дивний, ти це й так знаєш. Давай я тебе ще кілька разів ударю, і ми поговоримо про зниклі мільйони. Ти обіцяв.

— Нічого я тобі не обіцяв, Мередіт. До того ж, вечір ще не закінчився. Я все ще думаю, як бути, дивлюся на твою поведінку. Можливо, коли всі почнуть роз'їжджатися, я запрошу тебе до себе в машину і ми про щось домовимося.

— Ось зараз мені реально захотілося тобі двинути, Натане. Подобається мені тріпати нерви?

— Подобається дивитися яка ти в ці моменти справжня, — посміхнувшись, підбираюся ближче, вона відходить, упирається спиною в стелаж з книгами і дивиться на мене величезними розширеними зіницями. Не боїться, ні… я її збуджую. А вона збуджує мене, але для сексу зарано, якщо я взагалі дозволю собі зайнятися з нею любов'ю. Повітря в кімнаті вібрує через імпульси, що носяться між нами, гострі, розпечені, вони здатні змінити гравітацію на раз-два. Таке відчуття, що зараз книжки почнуть з полиць падати нам на голови.

— Чому… тебе заспокоюють ляпаси, а не поцілунки? — Наважилася заговорити, після хвилинного роздивляння мого обличчя.

— Я не вірю поцілункам. А ось ляпаси щирі, в них справжні емоції, — відповідаю неохоче, бо знаю, що за одним питанням з'явиться наступне, а я не готовий обговорювати з нею нюанси мого особистого життя та мої уподобання.

— А якщо…

— Ч-ч-ч, — прикладаю палець до її губ. — Я й так тобі сказав надто багато. Нам час повертатися. Скоро розігруватимуть танці з дамами, — підходжу до дверей, повертаю ключ, внизу живота тягне від невитраченої пристрасті.

— Стривай, — Мередіт підходить і навмисне повільно поправляє мені краватку. В очі не дивиться, просто схвильовано дихає та кусає нижню губу. Що ти зі мною робиш, Мередіт? Не треба так, інакше потім ми обоє пошкодуємо. — Ти як хочеш, а я після цього вип'ю ще один келих шампанського, — буркнула, швиденько глянувши на мене.

— Якщо ти питаєш у мене дозволу, Мередіт, то так і бути я тобі дозволяю, але тільки один, — хмикнувши, пропускаю її вперед.

Ти ще не знаєш, що на нас з тобою чекає танець. 

Мередіт

Що це було? Він, звісно, здавався мені загадковим та страшенно привабливим, але щоб таке! Поцілункам він не вірить, а ляпасів давай побільше. Садомазо якесь! Бігти, бігти від цього кадра подалі, розмахуючи руками. Аж теліпає ... хоча сироти обліпили мою шкіру зовсім з іншої причини. Сама себе намагаюся надурити і розізлитися на Натаніеля Сомерса, але... коли він стояв поруч, притискаючи мене до стелажу, щось таки відбувалося між нами, щось дивовижне, солодко-тремтливе і трохи гріховне, мене тягнуло до цього чоловіка з непереборною силою, і якби він ще раз мене поцілував... м-м-м. Навіть не думала, що здатна на таку розпусту у своїх фантазіях, віддатись конкуренту в бібліотеці, докотилася. Ось, що відбувається, коли тебе давно ніхто не пестив, вже якийсь хам може завести лише вигнутою бровою. Хочеться під холодний душ, щоб охолонути. Може й собі ляпасів надавати, раптом допоможе?

— Мер, де ти була? — Підскакує Каміла. — Куди він тебе тягав? Бурхливі сцени були? Починай усміхатися, бо після інтимної п'ятихвилинки з Сомерсом у тебе надто розгублене обличчя.