Глава 4

Мередіт

Чи бачила я більш приголомшливу і зворушливу до глибини душі картину, від якої мурашки біжать тілом і перехоплює подих? Зізнаюся чесно – ніколи не бачила нічого подібного. Саме тому майже не дихаю і не можу відвести очей. Хочеться ввібрати в себе цю блаженну мить, запам'ятати. Натан міцно спить посеред ліжка, притискаючи до себе карапузів, які теж солодко сопуть, поклавши головки йому на груди. Моніку обіймає лівою рукою, Лео – правою. Вони, як пташенята, зручно на ньому вмостилися, пригрілися, довірилися.

Що ж, дітей він все-таки любить, з ними він не такий жорсткий, не такий упертий принциповий баран ще й брехун на додачу. Цікаво, коли він перестане ламати комедію? Хоча, з іншого боку, мені не хочеться, щоб він ішов. Чомусь, коли я дивлюся на цього чоловіка, тягар проблем, який ліг мені на плечі – стає легше. Від Натана віє силою, впевненістю, яка допомагає долати і трощити перепони. Ось тільки... він і є моя перешкода. Напевно, доведеться поговорити з ним відверто, зробити крок першою, може, він це оцінить і піде мені назустріч, дасть мені час та можливість повернути гроші. Гроші… гроші…

Дивлячись на нього зараз, на цю сплячу ідилію, зовсім не хочеться думати про гроші. Хочеться думати про щось чуттєве, сильне і ніжне, про те, що хвилює до трепету, про радість бути… коханою.

Тихенько прикриваю двері і спускаюсь униз. Зранку на мене напало бажання приготувати на сніданок щось смачненьке. Омлет, а може ще й млинці. І якомога більше кави! Без кофеїну я не стану собою.

Фоном тихенько бадьора латина. За вікном сонце щедро розсипало своє яскраве проміння, погода обіцяє бути чудовою, по радіо передали, що дощі пройшли стороною. Навіть хочеться трохи пританцьовувати. Апетит розігрався, тож не втрималася та злопала перший млинець ще гарячим.

— Хтось учора перепив, а сьогодні тіло потребує жирів та вуглеводів? — лунає за моєю спиною саркастичний голос нестерпного «няня».

Різко обертаюся і, сама того не бажаючи, влипаю поглядом у його оголені груди. Сорочку зняв, дітей тримає на руках і свердлить поглядом у мені дірки.

— І вам доброго ранку, — усміхаюся, незважаючи на ці насуплені темні брови. Малята тягнуть до мене ручки, які я по черзі цілую, підійшовши ближче. Невже йому так важко посміхнутися мені у відповідь? — Дякую, що лишився. Снідати будеш?

— Міцну каву без цукру. Але спочатку я нагодую дітей. А потім ми поговоримо... Мередіт, — ти подивися якийсь серйозний, аж страшно. Але мене підкуповує його відповідальність, його ставлення до дітей викликає в мені щиру повагу. Коли я збирала на нього інформацію, я думала про Натана Сомерса набагато гірше, а він, виявляється, такий дбайливий, уважний, так мило і незграбно намагається приховати свою любов до дітей. Його не лякають труднощі, вони його навпаки бадьорять, тому він так швидко навчився запихувати малюків у ці стільчики, годувати їх одночасно двома руками. Я такого ще не бачила, може вже майстер-класи давати. Йому подобається бути найкращим в усьому, мабуть тому він завжди досягає своїх цілей.

Сідає навпроти мене і мені хочеться зіщулитися під цим уважним поглядом.

— Може, все-таки млинців чи шматочок омлету? — ставлю перед ним горнятко кави, червонію, як дурепа. Як йому вдається одним лише поглядом змусити мене почуватися винною? Адже це він збрехав мені що одружений і що у нього троє дітей! А я не повинна була визнавати, що я в курсі, хто він такий.

— Дякую, але від омлету та млинців відмовлюся. Не звик ситно снідати, — стриманий тон лише підкреслює напруження, що вирує між нами.

— Тільки каву?

— Досить вже заговорювати мені зуби, Мередіт. Я так розумію, ти навіть не шукаєш няню. Натомість ти гарячково шукаєш п'ятдесят п'ять мільйонів, — і знову цей погляд, який дістає до самих корінців моєї душі. Сковує, начебто тримає за горло.

— Я маю відповідати? Або виправдовуватися? А може, спочатку ти поясниш, чому пробрався до мого будинку під виглядом няні? — хоробро скидаю голову, а йому хоч би хни. Поглядом пропалює, а на губах грає гордовита посмішка.

— Так вже й пробрався? Ти сама мене покликала. Впевнена, що знаєш усю правду про мене? Раптом я ретельно приховую свою дружину та дітей? Може я і не брехав. А от чому ти підпустила до дітей зовсім чужого мужика — це вже інше питання. І це мене турбує. Мені починає здаватися, що ти не впораєшся зі своїми проблемами, Мередіт.

— Натаніель Сомерс хоче запропонувати мені свої послуги? Дякую, але я не здамся.

— Хм, ну… це ми ще побачимо. Краще не дражни мене, бо я можу стати дуже неприємним. Для початку я запрошу на співбесіду кілька кандидаток, за дітьми повинні доглядати професіонали. Я чудово розуміюся на людях і геніально підбираю працівників, тож швидко знайду найкращу няню. І не раджу зі мною сперечатися в цьому питанні. Не забувай, між нами все ще п'ятдесят п'ять мільйонів і якщо почати мене злити — я можу перетворитися на незговірливого чортяку.

— Але це мої племінники, Натане! І мені вирішувати, хто за ними доглядатиме! — обурююся, а цей нахаба несхвально хитає головою, цокаючи язиком. Схоже, цей спокусливий гад зібрався мною командувати! 

— Знаєте що, містере Сомерс... — мене колотить то великим, то дрібним тремтінням. І як це недавно мені могло здатися, що він дахозносний та спокусливий? Зарозумілі, владні та зухвалі хами не на мій смак. — А чи не час вам бігти додому? До дружини?

— Я пропоную допомогу, а ти ввімкнула режим істерички, — він настільки в цьому плані товстошкірий, що його жодною іронічною шпилькою не проткнеш, ніякими емоціями не зачепиш. Прикро, до нервових спазмів у горлі! Ще й істеричкою обізвав!

— Допомогу пропонуєш? Ні, ти поставив мене перед фактом, ще й почав погрожувати. Мені має бути страшно, якщо ти раптом розлютишся? Жінки повинні підкорятися, бо вони дурепи? Чи тому, що самці сексапіли знають відповіді на всі питання?

— Половину, звісно, додала від себе. Я дивуюся, як природа все ж таки познущалася над жінками, наділивши їх гіперемоційністю, яка заважає вам спокійно міркувати. Не кричи, будь ласка, ти лякаєш малечу, — тон досконало рівний і самовпевнений, що мене аж коробить. Він навіть коли просто мовчить — тисне на мене своїм характером, цією маскулінністю. — Я поважаю твою думку, Мередіт. Але я просто знаю, як буде краще. Я лише хочу заощадити тобі час та нерви. Хоча з останнім складніше, вони у тебе нікудишні.