Глава 1

Наталя з силою грюкнула дверима автомобіля. Від душі, як кажуть. Хоча в чому винні двері? У тому, що весь день йшов шкереберть із самого ранку? Спочатку пацієнт здійняв галас на все відділення, що його лікували-лікували, та не вилікували, але при цьому сам він уже років зо три не з'являвся в клініці. Потім адміністрація клініки зажадала звіту про те, що потрібно відділенню, хоча Наталя ледь не щотижня штурхала улюблене керівництво носом в список необхідних медикаментів та обладнання. А головне, уся ця вистава під назвою "Добрий головний лікар і Ко" закінчилася невизначеним «Ну, подивимосяяяя...». Нарада. Конвеєр з пацієнтів. Термінова операція. Знову пацієнти... І як вишенька на торті, в'їдливе зауваження Левченко: «Щось ви не дуже виглядаєте...» На себе б подивилася, мимра розфарбована!!! Наталя сердито пирхнула, мигцем глянувши на себе в дзеркало. Ну де ж «не дуже»?! Ідеальний макіяж, красиві тонкі брови - гордість майстра з її улюбленого салону, чудова зачіска, в якій усе волосся лежало слухняною блискучою хвилею кольору міцної кави. Єдину сиву волосину, яка казна-звідки взялася, Наталя знищила ще вранці. А Левченко, бачте, все «не дуже»!!! Та Наталя у свої тридцять вісім виглядає краще, ніж Левченко у тридцять два!!!

Наталя різко повернула ключ, більше не дивлячись у дзеркало. Машина завищала колесами і різко дала задній хід. І одразу ж Наталя почула глухий удар. Миттю вдаривши по гальмах, вона застигла, стиснувши кермо так міцно, що побіліли пальці. Стовпчик чи ...? Про «чи» Наталя боялася навіть подумати. Вона невпевнено глянула в дзеркало, але нічого не побачила. Звісно, можна зробити вигляд, що «нічого не знаю, не бачила», але Наталя була не з таких. Отже, залишалося тільки одне, тому, зробивши глибокий вдих і благаючи усі вищі сили, щоб це був просто стовпчик або камінь, Наталя вийшла з машини.

Обійшовши автомобіль, вона скрикнула і кинулася до людини, що сиділа на асфальті.

- Андрію Анатолійовичу! - Наталя впала на коліна поруч з ним, не зважаючи на нові панчохи, які точно підуть у смітник після зустрічі з асфальтом. - Як ви..? Що..? Цілий?!

- Цілий... Ніби... - Андрій злегка скривився. Насправді, удар був досить сильним, і зараз Андрій намагався зрозуміти, чи він ще на цьому світі, чи вже на тому. Швидше за все, на тому, на цьому Наталія Олександрівна не дивилася б на нього з такою тривогою і турботою.

- Звідки ви тільки взялися?! - Наталя тремтячими руками струсила з його сорочки пил і бруд.

- У мене таке ж питання. Хто ж так газує? - Андрій знову скривився. Здається, одне ребро все ж постраждало, і це не рахуючи саден на лікті, долонях і коліні, якими він міцно приклався об асфальт. Та й на лобі щось пекло...

- Де болить? - Наталя помітила його кривляння. - Голова? Бік? Що?

Сама лише думка про те, що вона могла переїхати цього придурка, змусила Наталю збліднути. Але ще гірше їй стало, коли вона зрозуміла, що буде, якщо про це дізнаються їх колеги. Тоді можна сміливо звільнятися - зі світу зживуть всім колективом.

- Все болить, - коротко відповів Андрій і спробував встати, але одразу ж, зашипівши, схопився за бік і залишився сидіти на асфальті. Наталя, стиснувши губи, про щось гарячково міркувала.

- Так, зараз ми їдемо до мене, - нарешті прийняла рішення вона. - Обробимо ваші бойові поранення. Якщо стане гірше, відвезу вас до лікарні.

- Ми і так в лікарні, - Андрій красномовно повів рукою в бік корпусу клініки, подивившись на неї, наче на божевільну.

- Андрію Анатолійовичу... - Господи, як же їй не хотілося перед ним принижуватися!!! Але іншого виходу в неї не було. Наталя глибоко вдихнула. - Я розумію, що винна... Але могли б ми... не афішувати цю подію? Будь ласка…

Андрій мовчки дивився на неї. Він бачив, що Наталя нервує. Коли вона нервувала, починала заламувати пальці так, що часом здавалося, ніби вони ось-ось зламаються. І зараз він всерйоз злякався за її руки, такі безцінні у вітчизняній хірургії.

- Добре, - поспіхом сказав Андрій, задивившись на її руки з тонкими пальцями та майже прозорими ніжно-рожевими нігтями. - Їдемо до вас.

Він буквально відчув, як Наталя видихнула з полегшенням.

- Встати можете? - запитала вона. В її голосі прозвучали професійні нотки. Хірург узяв гору над панікою...

- Здається, так ... - Андрій повільно піднявся, намагаючись не кривитися. Наталя відчинила перед ним двері машини.

- Чи вам краще позаду? - з сумнівом запитала вона. - Там можна прилягти... майже.

Андрій мовчки сів у машину. У салоні пахло її духами. Він впізнав би цей запах з тисячі. Зазвичай жінки люблять солодкі аромати, але парфуми Наталі були свіжими, легкими, наче аромат свіжоскошеної трави, з нотками лісових ягід та гарячого сонця, а ще з майже незначною домішкою запаху лікарні.

Наталія обережно зрушила автомобіль з місця, попередньо подивившись в усі можливі дзеркала і не тільки. Андрій замилувався її руками, які так впевнено тримали кермо. На її зап'ястку блищав тонкий золотий браслет, а в вирізі блузки було видно золотий ланцюжок з підвіскою. Наталя ніколи його не знімала, навіть на операціях, ретельно ховаючи ланцюжок під сорочку хірургічного костюма. Андрій не питав, звідки він. Вони не були настільки близькі, щоб ділитися такими речами.

Навіть зараз вони обидва мовчали. Андрій розумів, що єдине, про що вони можуть поговорити - це робота, хоча йому завжди хотілося дізнатися більше про цю гордовиту красуню. А ще шалено бажану, ніжну, усміхнену, розкішну і ... Андрій обірвав себе на півслові-півдумці. Він не мав права так про неї думати, адже вони просто колеги. І все ж думав. День у день думав. Засинав з її ім'ям в думках і прокидався з ним же. Він був давно і безнадійно закоханий... Але ж мріяти нікому не заборонено.