Розділ 136

Обличчя Шарлотти скам'яніло:

— Джим належить родині ван дер Кімів, — з натиском промовила вона. — Але слуги не одружуються з леді. Так не заведено.

Марія хмикнула і нахилилася ближче. Дівчата витріщилися одна на одну на такій близькості, що їхнє дихання змішувалося, обпалюючи обличчя:

— У трупі мого батька є, десятий за рахунком, претендент на трон і титул короля. Це я до того, що в житті та не такі чудеса трапляються. — Вона підморгнула і нарешті промовила. — Марія — найкраща подруга Джима.

Шарлотта все ще була немов мармурова статуя із задумливим виглядом і нахмуреними бровами:

— Хто взагалі вам сказав, що Джим мій наречений?

— Ваш інший наречений. Пан бургомістр. Господар дому.

Графиня закотила очі. Так от воно як. Хіль розгорнув власну гру. І вирішив, що тепер може бути безстрашним перед лицем її батька. Але він не знав, що окрім чоловіків — жінки теж грали в шахи. Шарлотта рідко отримувала новини зі світського світу, але слава Едіт Берд ішла попереду неї. І хай юну леді не тягнуло розставляти фігурки на дошці або створювати ходи, дещо вона давно зрозуміла: уміння керувати грою.

— Мм, — протягнула Шарлотта і підняла руку, поправляючи вибите пасмо, яке підняло вітром і жбурнуло на губи Марії, заправила за вухо. — Ви не носите зачіски? — Змінюючи тему так легко і природно, спитала вона.

Марія злегка примружилася, мовчки обмірковуючи, чи варто вказати леді Шарлотті на те, що вона замовчала, але потім залишила це. Зрештою, це визначено не її битва.

— Ношу. Але рідко. Надаю перевагу розплітати, щоб нічого не тиснуло і не заважало думати.

— Але ж вони лізуть в обличчя, заважають бачити, говорити, їсти. — Перелічила дівчина, неохоче прибираючи руку. На пальцях все ще залишалося відчуття від дотику до волосся Марії: вони були щільні, густі, але м'які. Куди кращі за кінський волос.

На скелі Шарлотта була єдиною дитиною, ніхто з нею не грав. Дітей поблизу і зовсім не було, тому Естер година від години її вчила дівочих ігор, кажучи уявляти або використовувати підручні засоби, на кшталт гриви втомлених коней, які іноді лягали на бік, щоб до пів години поспати на квітучому вересовому полі осліплювано білими променями сонця.

— Це тут. В окрузі Хайленд вічні вітри. Я ж надавала перевагу подорожувати в інші регіони, де вічне літо.

— Але хіба тоді вам не жарко?

Марія розреготалася: її сміх був низький, грудний, він перекочувався з грудної клітки в горло і виривався звуком із рота як невелика хвиля теплого моря.

— Уся справа у звичці. Бідні можуть триматися лише за одне — за свободу. У багатих вибір побільше. — Говорила меланхолійно, з усмішкою, дивлячись блискучими очима на Шарлотту. — Прогуляємося? — Раптом запропонувала вона, підставляючи руку.

Серце Шарлотти затріпотіло, і вона тут же вчепилася в руку Марії, швидко киваючи та погоджуючись пройтися садами особняка Уілсонів.

Колишні дівчата, з якими вона була знайома, не були такими захопливо відкритими. І це в Марії підкуповувало особливо сильно. Зухвала легкість, яка передавалася немов солодкі розряди блискавки від шкіри до шкіри. Вони всього-но трималися за руки, а внизу живота Шарлотти тягнуло так, ніби там зароджувалося нове життя.

— То ви з колишньої трупи Джима? — З інтересом спитала, сама опускаючи очі, без особливої надії на те, що Марія не помітить її червоних щік.

— Чому з колишньої? Ми ніколи з ним не розлучалися. І я чула, що він запрошує вас із нами…

Вони повільно йшли, шурхочучи спідницями. Під їхніми ногами тихо потріскували дрібні камінці, якими була встелена дорога. Їхні постаті поступово ставали все меншими, поки вони віддалялися з заднього подвір'я, йдучи вглиб саду.

— О… — Протягнула Шарлотта. — Я цілком точно збираюся піти з вами.

— Щоб вийти заміж за Джима?

Шарлотта нахмурила брови та довго мовчала, а потім раптом сильно стиснула руку Марії й підняла голову. Лише після того, як вони знову зустрілися поглядами, вона прошепотіла:

— Не думаю, що мене взагалі приваблюють чоловіки…