Розділ 67

— Твоє обличчя, шия й груди червоні. Зіниці величезні, наче озера. І голос охрип. Ти не хвора часом? — з саркастичним смішком, ставлячи лікті на стіл і переплівши пальці, запитав він.

Норман порушив усі...

— Зовсім ні. — Вона перевела на нього не зосереджений, навіть втрачений погляд. — Батьку. — Додала хрипко, без сили побороти власне тіло.

Поки він приймав пацієнтів у східному крилі, Шарлотта потай пробралася в заборонений відсік бібліотеки.

Озираючись через плече, вона бігла навшпиньках, боячись, що хтось дізнається, що вона проводила час, розглядаючи вульгарні картини.

Там були атласи… Багато заборонених атласів із малюнками оголених тіл. Батько вчився по них медицині, але Шарлотта дивилася на них зовсім інакше.

Вигини талії. М’язи. Шкіра. Це було красиво, це було цікаво.

Серце, печінка, жовчний — ці сторінки вона гортала вологими тремтячими пальцями.

Її ніжні руки без жодної прикраси з побожним трепетом торкалися цих журналів. Шарлотта дивилася з жадібним задоволенням, ковтаючи слину, яка наповнювала її рот, ніби від смаку найсолодшого десерту.

Вона притискала до себе розвороти з особливо цікавими картинками. Жахливий сором, провина, страх. І неможливість відірвати погляд. Шарлотта зовсім випадково відкрила в собі гріховну тягу до голого тіла.

Іноді навіть дозволяла собі скинути нічну сорочку й розглядати себе в темряві кімнати перед дзеркалом. У поганому освітленні єдиної свічки, чиє полум’я рвано тремтіло на вітрі, вторуючи переляканому диханню дівчини.

— Тоді володій собою. І накажи гріху покинути твоє тіло. — Він поклав голову на руки й із ненавистю подивився на неї. — Нехай зовнішній жар охолодить твій внутрішній.

Шарлотта глянула на порцію повитого парою супу й тихо попросила:

— Батьку, благаю…

— Ти не справляєшся з бажанням плоті. Я змушений тебе вилікувати. — Відрізав він.

Тремтячими руками Шарлотта торкнулася гарячої глиняної миски. Вона хотіла заплакати, але очі залишалися сухими.

Біль пронизав її. Жирні гарячі краплі потрапили на підборіддя, груди. Миттєво просочили плаття, стікаючи вниз по тілу й припікали всі схвильовані почуття.

Пронизливий крик проник у вуха Нормана, і він струснув головою. Сідаючи рівно, дотримуючись етикету. Шарлотта сиділа червона, але вже через запалену від окропу шкіру.

— Можеш насипати собі нову порцію. — Без тіні усмішки, коротко сказав він.

***

Шарлотта пам’ятала свій крик від болю й приниження, але зовсім не могла зупинитися. Коли Норман поїхав у турне, вона знову пробралася в бібліотеку. І знову.

Ненавиділа себе за хіть. Але не могла впоратися з тілом. Втім, і карати себе вона не могла.

Вона хотіла не чоловіка.

І ця таємниця повільно пожирала її зсередини.

Хіль просто вибрав неправильну людину. Шарлотта впала на ліжко й заплакала. Тупий біль десь за грудиною вистукував рівний ритм. Наче всередині неї сидів маленький коваль і вперто кував залізну сітку для серця.

Бунт проти батька був таким же слабким, як і відчайдушні спроби повірити в те, що хороший юнак, на кшталт Хіля чи навіть Джима — схвилює її серце.

«Що ж тоді за погана природа була в колишньої графині?»

Слова Естер розривали голову на частини. Гримнув грім, і знову пішов дощ.

У такі дні в батька особливо сильно боліла нога, і він довго лежав у ванні з аконітом. Він забороняв їй повторювати, але відчуваючи безвихідь — Шарлотта вирішила спробувати.

Вона змахнула сльози. Вийшла в коридор і раптом почула:

— Які наміри у вас щодо леді Шарлотти?! — Крик Хіля.

— Я скоро покину маєток. — Джим.

— Поїдете вчитися?

— Скоріше розучуватися…

Шарлотта притиснулася спиною до стіни й раптом зрозуміла — їй не потрібна ванна з аконітом. Їй потрібен спільник. Джим зібрався втекти? Тоді він і буде її супутником.

Вона криво усміхнулася й повернулася в кімнату, без стуку зачинивши за собою двері.

Втеча…

Слово наче мед розлилося по язику.