Розділ 52

Джим ховав очі. Він опустив вії й дивився у свою тарілку.

Попри те що стіл був довгий. І Джим сидів на самому дальньому краю й зазвичай бачив Нормана як зовсім маленьку фігурку. Зараз містер ван дер Кім здавався надто близьким. Але Норман був розсіяний і не звертав уваги на дивності в поведінці свого слуги. Він був заклопотаний майбутнім від’їздом у місто.

— Сьогодні займуся приписами для пацієнтів. — Замість їжі він віддавав сухі накази Томасу про те, як скласти його день. — Це займе часу до обіду. Після буду працювати в кабінеті. Нехай молодий слуга прийде з бібліотеки з усіма п’єсами, новим папером і пером.

Старий Томас уважно слухав. Тієї ночі він повернувся з села надто пізно й не зміг допомогти панові помитися. Але покарання не отримав. Усе ж… за його власним наказом виїхав у село.

Під нещадною зливою він гнав коня, нещадно хльостаючи його повіддям. Чорне небо, затягнуте густими грозовими хмарами, раз у раз освітлювала блискавка. Тоді виднілися вицвілі очі слуги. Він увесь був вкритий зморшками, в яких ховалися тіні поспіхом минущого часу. Сиві насуплені брови погано захищали зір від дощової води, тому Томас накинув на голову каптур плаща. Але стара тканина давно проходилася.

Та все ж на пагорбі показався маєток. Спочатку маленький, наче несправжній, оточений рідкими хворими деревами, в голих гілках яких вився похмурий туман. Чим ближче під’їжджав Томас — тим більшим здавалося будівля. Поки тінь не впала на постать Томаса й коня — поглинувши їх власною темрявою.

Усе ж тієї ночі Томас був готовий прийняти покарання. Але виявилося, що пан уже спить, і вранці теж не велів відшмагати себе батогом. Ймовірно, турне в Америці змусило його забути про деякі власні правила. Або все діло було в юнакові, якого він називав слугою, але саджав із собою за один стіл.

Томас скосив очі й подивився на Джима. За останні дні він уперше бачив його настільки притихлим. Він був як трава, прибита дощем.

Коли молода господиня Шарлотта так себе поводила — це означало, що в її голові роїлись думки про нову капость. Усе дитинство вона була неслухняною дитиною, за якою потрібен був догляд. І лайка Нормана її не зупиняла. Тоді він з гіркотою змінив тактику: став позбавляти її їжі.

— Немає їжі — немає сил на ігри. — Заявив він, коли велів слугам не подавати дівчинці обід. І навіть стукнув тростиною.

— Томас! — Рявкнув Норман, і старий здригнувся, повертаючи всю свою увагу в теперішній момент. — Я сказав тобі перевірити, наскільки готова карета до подорожі в місто. Якщо по дорозі щось станеться з колесом — особисто відлупцюю тебе.

У старого затремтіли вії. Містер Норман ван дер Кім був відомий своєю важкою рукою.

Пальці Джима здригнулися. Він насилу втримав ложку в руці. Він зовсім не хотів привертати до себе погляд пана. Після того покарання вони взагалі не спілкувалися.

Норман не відвідував бібліотеку й не говорив за їжею. Приходив і уходив як привид. Те, що він живий, Джим визначав лише за знайомим стуком тростини, який розливався тривожною нотою по коридорах маєтку.

На сніданок юнак ішов взагалі як на страту. Опустивши голову до грудей і лякаючись кожного шарудіння. Він і сам відчував себе брудним, мерзенним порушником правил. Хоча його нічна боротьба з собою була недовгою, вранці Джим встав рано й з запалом відмивав сліди з простирадла в крижаній воді.

Ні помади, ні тілесних рідин там не мало залишитися. Інакше наступного разу лопне не лише сорочка, а й шкіра.

Думаючи про це й натираючи простирадло червоними руками, які почали пекти й боліти, наче в них встромили тисячі крихітних голок, — Джим із жахом зрозумів. Що всі ті погрози, які він не сприймав надто серйозно… були правдивими.

Норману нічого не вартує вбити того, хто порушить його власний порядок.

І юнак-чужинець, якому доведеться звикнути або загинути.

Усередині з’явилося дивне свербляче бажання втекти якомога швидше. Не чекаючи своїх друзів. Тому за сніданком він просто намагався бути непомітним.

У маєтку ван дер Кімів і за неправильні думки… могли покарати.