Розділ 21

Шарлотта голосно розсміялася. А потім, наче опам’ятавшись, кинула ганчірку в таз, прикусила долоню й почала тихо хихотіти:

— Тільки не кажіть цього дядькові. — Вона відчайдушно ковтала сльози, які котилися по її розчервонілих щоках.

Шарлотта була єдиним живим організмом у цьому замку. І Джиму почало здаватися, що все, що її оточувало — оберігало саме її внутрішній вогонь волі й розсудливості.

Маєток на мить став схожим на теплий камін, у якому танцювало полум’я юної панночки. І все тут було для неї.

— Естер дбала про вас із немовляти? — З цікавістю запитав Джим, натираючи до блиску останню тарілку.

— І Естер, і Томас, — Шарлотта змахнула останні сльози, що проступили на очах, і посміхнулася спокійно й м’яко. Джим дивився на неї круглими очима, в яких плескалося лише захоплення. — Вони знали мою маму й батька ще з дитинства. Вони служать родині ван дер Кім дуже давно.

Джим поклав тарілку на рушник. І наважившись, усе-таки запитав:

— Вони настільки старі? — Пошепки промовив він, і Шарлотта знову розреготалася на повну горлянку.

Її милувала наївність і простота нового слуги. Їй було весело з ним, і внутрішній дух авантюризму, а також тяга до пригод підняли голову й покликали проклясти всі захисти, які так старанно, по камінчику, збирав для неї Норман.

— Дуже старі. — Іронічно скривилася вона. — Вони нас не доженуть, якщо ми втечемо на вересове поле. Хочете втекти зі мною? — Шарлотта простягнула руку й дозволила Джиму схопитися за неї.

Юнак, не задумуючись, простягнув руку у відповідь. Його пальці тремтіли, стискаючи її. У голові туманилося. А зір розпливався — Джим бачив тільки Шарлотту. Її миле обличчя з ніжними рисами, очі, що іскрилися азартом, і надто яскраву посмішку. Його серце билося так швидко, що він просто не міг сказати їй «ні». Шарлотта для нього зараз означала тільки «так».

— Але слугам не можна… — Усе ж прошепотів Джим, — втікати із замку.

— Можна, якщо на вікнах немає ґрат. — Вона відповіла радісним змовницьким пошепки.

Удаючи, що нічого не відбувається. Абсолютно нічого дивного не відбувається. Вони тихо йшли коридорами, намагаючись не шуміти й навіть не дихати. Кам’яні стіни залишалися мовчазними, наче заснули, не чуючи шелесту їхнього одягу.

Слабкі газові ліхтарі зрідка освітлювали їм шлях. Але шлях до свободи був для них яскравішим за манливий маяк.

Вечоріло, але на землю ще не опустилися густі сутінки.

Джим хотів пропустити Шарлотту в кімнату першою, але вона несхвально цокнула язиком:

— За етикетом чоловіки проходять першими й готують простір для жінок.

Джим високо підняв брови:

— Ви просто боїтеся, що в цих спідницях заплутаєтеся й звалитеся з груші, як мішок із картоплею? — Віджартувався він. Але Шарлотта примружилася.

— Джим Кукі, ти думаєш, мені не вистачить сміливості стрибнути з груші? — Вона задрала носик і, махнувши довгим волоссям, зібраним у подобу акуратної зачіски, першою увійшла в кімнату й розсунула завіси.

Джим тихо зачинив за ними двері.

Він і молода панночка наодинці. У зачиненій кімнаті. Скандал.

Але Джим не встиг навіть подумати про це ретельно, перш ніж Шарлотта забралася з ногами на дерев’яну панель. Та почала з’їжджати, і дівчина від страху скрикнула.

— Тримайтеся! — Він кинувся через усю кімнату. На щастя, відстань була невеликою. І Шарлотта впала просто в його обійми.

— Лізьте на грушу першим. — Дійсно злякавшись, відкинувши юнацьку грайливість, заявила вона.

Джим акуратно поставив її на підлогу й тихо попросив:

— Давайте сьогодні не підемо на вересове поле. Я турбуюся про вашого дядька… батька… Він буде суворим із нами, якщо ми не прибудемо до вечері вчасно.

— Ми не запізнимося. — Раптом насупившись, стала умовляти його Шарлотта. — Обід був зовсім недавно.

— І все ж… — засмутився Джим. — Містер ван дер Кім буде в гніві, якщо ми втечемо. — Він замислився, хотів сказати «я», але вголос промовив: — Якщо ви втечете.

— Батько завжди в поганому настрої. Він каже, що жінки страждають істерією, але й сам не кращий. Такий старий, а ні разу не був із жінкою!

— А з чоловіком? — Вирвалося з рота Джима.