Голландський щоденник

3.08.2007

15 мільйонів жителів, ніяких проводів уздовж автобанів. Не те, що в Бельгії. Хоча, мова в цій місцевості однакова.

По рівню освіти, Голландія вища, ніж Німеччина.

2 мільйони автомобілів вантажать в порту щодня. І як швидко вони це роблять!

Довкруги (у дюнах) німці в кінці минулої війни набудували масу бункерів. Захищатися. Не допомогло. Перемогли німців. Їх тут і тепер неполюбляють. Але, так, цивілізовано.

Ходили до моря. Велосипеди, припарковані уподовж дорогі, стежин, кущів, дорожних знаків. Велосипедисти – без кінця.

Вода тепла, приблизно 18С. Сонячно. Фрау Мар'яна йде на реєстрацію (день приїзду – день від'їзду).

– Україна? – перепитує адміністратор, чорнява панночка, – де це?

– «Динамо Київ» чули мабуть, – відповідаю я.

– Ні.

– Клічко!

– Ні.

– Чорнобиль.

– Ах, так – зітхає голландка, – це десь у Росії.

– Вже дуже красиві тут заходи сонця, – говорить фрау Мар'яна нам в утіху.

Народу тьма. В основному – німці, бельгійці.

4.08.2007 Субота.

Прокинулися – сонце! . Пляж – пустинний. Не те, що на ЮБК. Тільки яхтсмени і яхтсменки котять яхти до моря.  На колесних возиках. Там піднімають вітрила. Стільки плавзасобів я не бачив ще.

Я поліз у море першим.

Ірина пливла услід, аж до буйка.

Відлив, до води метрів 300, хвиля.

Вершники уздовж води. Бачив подібне тільки на картинах імпресіоністів.

10-00. Приходять відпочиваючі.

Німці влаштовуються грунтовно: приносять загороди, молотки-киянки, лопати. Забивають «Winterschutz», окопуються (лопати штикові), начиння, м'ячі, сумки, корзини з провізією, собаки, діти.

Батько сім’ї, як правило, віддає команди. Голосно і чітко.

–Winterstutz fertigzustellen![1]

І кіндери окопуються, щоб вітром знизу не піддувало.

Всі вітаються: «Таг».

Вітер міняється.

До одинадцяти дня море вдходить от берега ще на півкілометра. На пляж підтягаються люди. Тепер голландці.

У небі парять «Змії». Собачки повискують, прив'язані. Їм здається, що море понесло їх господарів. Море все йде. Вітер знову міняється.

Купаються в морі одиниці.

Ірен ходила на дюни.

– Ну, окопуються грунтовно, – повідомляє Ірен, – особливо німці.

– Це у них у крові, після Сталінграду, – роздумую я вголос.

Ірен сміється і сміються голландці, що сидять неподалік.

Кабінок для переодягання немає. Це нікого не бентежить.

Ніхто не палить! Ніхто! Ніхто не п'є пива. Жодна людина.

На знаку, перед входом на пляж написане по-голландськи (дуже схоже на німецький): «Вода котролюєтся періодично. Купання на свій страх і ризик».

Захід.

Між правдою і брехнею ще багато місця.

Думка висловлюється не відразу.

Море і вітер – як помста демонам економіки і влади. Ними ніхто не управляє.

В світі грошей особливо багато грубого і брехливого.

У дорогому бутіку тобі ввічливо скаже продавщиця, закотивши очки: «Якість має ціну». Але, насправді вона хотіла просто чесно сказати: «Якого біса ти зайшов сюди, якщо не в змозі нічого тут купити!»

Ось той матеріал або «матерія», якою заповнюється простір між правдою і брехнею.

Це і є сенсом, продовжую думати я, всіх моїх есе.

І, взагалі, наші промови, есе узгоджуються (часто ганебним чином) з суспільною ієрархією. Тому повні подібної брехні. У всіх сферах спілкування і взаємин, все-рівно якого порядку.

Ось це схоже на правду.

Все хороше проходить швидко. Як ковток води. Особливо у віці так званої стабільності і так званого спокою.

Тому – слід насолоджуватися. Саме насолоджуватися хорошим. Смакувати.

Пройшли серфінгісти. Дошки під правою рукою. Ладом, по троє в шерензі. Останній – неповний.

Всі дівчата (мабуть вчаться). Один (зліва, з боку, як сержант) хлопець-тренер.

Добре йдуть!

Поряд влаштовується старий і молодайка. Вона знімає труси. Надягає плавки. Знімає футболку. І нічого більш не надягає. Дідусь дивиться у небо. Я ще не знаю, куди дивитися.

Гадаю: секс із старим для молодої бабьонкі зовсім не задоволення, а розплата. У сенсі розрахунку за його «залицяння» і «кавалеризм».