Дороги

Дороги... В образі-символі дороги – наша уява, вона безупинна. Навіть якщо ти точно знаєш, по якій дорозі і до якої мети ти повинен рухатися, на тебе магічно діє лінія горизонту. Що там за нею?

    Дороги... Мій життєвий шлях.

    Дороги духу, які прагнуть істини. Плутані криваві шляхи прогресу. Історичний шлях нації.

    І скрізь питання, питання, питання.

    І перш за все таке питання: хто кого вибирає? Ми дорогу чи вона нас?

    Коли ми стоїмо на роздоріжжі, нам здається, що ми господарі свого вибору.

    А тим часом хіба самі дороги не зваблюють нас, не вводять в спокусу довіритися їх запрошенню?

    Одна обіцяє нам найкоротший шлях. Інша обіцяє красиві види. Третя принаджує своєю ухоженністю. Четверта – прямизною.  П'ята тим, що прямує під гору...

   А ось шоста, навпаки, відлякує своєю крутизною.

   Це потім, коли пізно буде повертати назад, ми дізнаємося, чи не  опинився шлях, прийнятий нами за найкоротший, щонайдовшим; чи не обернулася дорога, що йде під гору, підйомами такої крутизни, що долати їх під силу хіба що скелелазам; чи не стала та, що здавалася нам принадно прямою,  виляти з одного боку в інший, петляти, набирати обороти, доводячи нас до запаморочення, до нудоти, до нестями.

    Шляхи народів, людські шляхи то йдуть паралельно, то перетинаються, то розходяться в різні боки. Через інших ми краще розуміємо себе. Суперечка, перекличка доль людей, доль націй стає дорогою самопізнання особи, суспільства, етносу…[1]

[1] Першодрук: Журнал «Склянка Часу*Zeitglas» №4-5, 1996 рік.