Зірошник

За вікном у срібноблискучому вбранні витанцьовувала хурделиця, піднімаючи зісподу пір’їнки сніжинок, що встигли осісти на землю. Вона кружляла, замітаючи хатки так, що тільки їхні очі визирали. Яблуньки в садку, кущики, ялиноньки в лісі – все грілося в теплій сніговій ковдрі наметів. А люди, споглядаючи цей дивовижний зимовий вертеп, заварювали гарячий чай, прикрашали оселю, ставили на стіл цукерки для малечі - готувалися до новорічних свят.

Коли ж хурделиця вщухла, на вулиці одразу з’явилися діти. З червоними носами та щічками, повні щастя вони бігли назустріч зимі. Весело з’їжджали на санчатах з льодових гір та, уявляючи себе принцесами і принцами, будували велетенські снігові замки. Разом з дорослими, а може й самі, ліпили снігових бабць, які відлякували вночі навіть найсміливіших мешканців міста. А скільки було зроблено радісних фотографій? І в снігу, і як його їдять, і з сніжними ангелами, бабцями. Кожна світлина так і всміхалася, коли її переглядали.

Тільки Мирон цього не помічав, його не вабили катання на санчатах, гра у сніжки, він не хотів ліпити снігову бабу, як колись, він навіть не відчував запаху ялинки і мандаринок. Хлопчик сидів на підвіконні і, дивлячись на зимові чари, бачив лише сніг, що закурив далекі шляхи.  

Інколи вдома до нього долітали плач матері, її жалісливі слова про сімейне становище, адже платити за будинок і купляти продукти з кожним роком ставало дедалі тяжче. Від цього у русявого хлопчика стискалося серце, він не знав як зарадити матері і просто нічого в неї не просив. Навіть, якщо мати запитає: «Миросю, може щось хочеш?», він тільки махав головою, що «ні». Неначе губочка він почав вбирати людське горе. Бувало, в магазині він чув, як якась дитина його віку волала «Купи! Ну, купи!», лице йому одразу багровіло, і сором оволодівав ним. Вибираючи з батьком на ринку темно-зелену красуню, Мирон більше поглядав на цінники, аніж на самі деревця і, зазвичай, вказував на посивілу, у місцях голу, низеньку ялину, яка коштувала найдешевше.

 Він пам’ятав, як було безхмарно й тепло на душі, коли з ними жила бабця. Вона пекла найсмачніші в місті пляцки, від чого в хату постійно навідувалися гості, полюбляючи попити кави і поласувати теплими пухкенькими витворами кулінарії. Бабця радо приймала кожного, і саме вона навчила маленького онука гостинності, приязності, доброти. Не дивлячись на свої сімдесят з гаком років, зимою із Мироном грала в сніжки, по-мистецьки вміло ліпила снігову статую, і, лягаючи на біле полотно, вимальовувала снігових ангелів. Вона й сама була для онука тим сніговим ангелом, який змушував мріяти і з кожною хвилиною ставати на сходинку щасливішим.

Після того, як все це стало спогадами, хлопчик просив матір пограти з ним, але вона відмовляла, була занадто втомленою. Одного разу вона ласкаво запропонувала погратися із сусідом Миколкою, з яким влітку мати лишала свого сина. Мирон, хоч і з деякою неприязню, погодився. Він підбіг до знайомого будинку і зі всієї сили кликав товариша, але той сидів у навушниках за комп’ютером і навіть не чув потугів хлопця. «Він зайнятий! Він вчиться!» - крикнула з подвір’я Миколина мати, у якої страшно-вічно боліла голова. Тоді Мирон вирішив сам зліпити снігову бабу, і, взявши горсточку срібно-кришталевого піску, почав катати клубочок, як вчила бабця. Нічого не виходило, біла кулька розсипалася, тріскалася, вбирала недопалки, бруд що залишали люди на білосніжному килимі. Зі сльозами хлопчик побіг додому, пообіцявши собі більше ніколи не ліпити сніговика.

Мирон зневірився не тільки в зимових іграх, але й в усій чарівній силі новорічних свят. Він був ще занадто маленьким, щоб зрозуміти, що бородатий Дід Мороз та Снігуронька це вигадки. Хлопчик вірив у них усією крихкою дитячою душею, і, коли запитав у матері: «Чи гарним хлопчиком він був цього року, щоб Дід Мороз приніс йому омріяну машинку?», вона від утоми та досади відповіла, що Снігуроньки, як і Святого Миколая, як і Діда Мороза не існує, і цього року ніхто йому не покладе подарунок під ялинку. Мирон, звичайно, десь здогадувався, що товстий бородатий дядько, яким його показували у фільмах, не може пролізти через маленьку відчинену шибку у вікні, але все ж до кінця вірив у нього.

У новорічну ніч Мирон довго не міг заснути, ворочався, перекочувався з місця на місце, вставав, ходив по кімнаті, і знову лягав. За вікном у цей час лютувала хурделиця, після денного затишшя, з новою силою вона здіймала у повітря сніжинки і відносила їх кудись у височінь. Робила нові намети, тим самим зачиняючи людей по хатах. Раптом сильним вихором вона увірвалася в кімнату хлопчика і перетворилася на чудернацького чоловічка з ковпаком у вигляді півмісяця. Опісля хурделиця так само швидко зникла, як і з’явилася, зачинивши за собою вікно. Маленький Мирон не йняв віри, він з острахом дивився на це диво, і щипав себе раз за разом.

- Я – Зірошник. - представився чоловічок, - Мені сказали, що тут живе хлопчик, який більше не вірить у чудеса.

Він дістав якийсь папірець, розправив:

- Його звуть Мирон. Волосся русяве. Це ти?

Хлопець подався вперед, трохи не впавши з ліжка.

- Так, це я - відповів несміливо.

- Пішли, я покажу тобі дещо.  

- Ні, не можна, мати не пускає мене з незнайомцями.

- Добре, тоді…я розповім тобі про себе, щоб ми познайомилися.

- Зірошник у наш час це надзвичайно важлива посада на небі. Її обіймають тільки найчесніші та найдобріші. Кажуть, що Зірошником потрібно народитися. Коли настає вечір, Зірошник починає будити зірочок, щоб вони ставали до танка і створювали на небі дивовижні малюнки, які люди з сивої давнини називають сузір’ями. Найгарніша серед зірок, звичайно, Полярна, вона настільки світиться щастям, що в нічній темряві вказує морякам шлях додому. Коли всі зірочки танцюють на небі, а батьки бажають дітям на добраніч, Зірошник спускається на землю. Батьки помилково називають його бабайкою, що дуже його засмучує. Робота Зірошника в тому, що вночі він читає дітям книжки, які опісля стають гарними снами про чарівний світ мрій. Бородатий дідусь не встигає обійти всіх, тому деяким діткам сняться погані сновидіння. Такі нічні жахи Зірошник посипає чарівним зіллям, і ті від цього швидше забуваються.