Глава 1

Короткий глухий звук фотографічного затвору струменем пройшовся тілом. В передчутті чергової дивовижної світлини, на якій засніжені ялинки хизуватимуться пухнастим вбранням, В’ячеслав зробив два глибокі вдихи.

Надворі стояв млявий мороз. Грудень так і не піддав добрячого морозцю, зате хоч встиг до свят усюди запорошити снігом. Тут, у лісному раю, панував мир та спокій. І кусючий вітер так не гарував, як між домівками у передмісті. Сонце заледве кололо очі, тож як ніколи В’ячеславові було приємно полювати за новими світлинами холоднокровної природної тиші.  

Хлопцеві понад усе кортіло спіймати момент, як насуплена сова зиркає з товстої гілки, ухкає й злітає, легко розтинаючи крилами морозну стіну, наче шматок тонкого ситцю. Заради цього кадру він ладен був віддати все, аби тільки на прев'ю птах виглядав настільки велично, щоб світлина перетворилась на квиток в омріяний світ професійного мистецтва.

Батько повністю підтримував задум сина пробитись у ряди шалених фотографів, що не сидять на місці, а знаходяться у постійному пошукові надихаючих світлин. Тому тільки-но повернувся з відрядження, не чекаючи, доки Новий рік та Різдво відверто натякатимуть на щедрі подарунки, він вручив хлопцеві новенький професійний фотоапарат.

Коли хлопець розгорнув передчасний подарунок, його очі загорілись яскравіше тієї гірлянди, яку цілісінький день мати розвішувала в домі, а дворічна Поля норовила запихнути до рота.

Овальний корпус, шершава боковина, виїзний об’єктив з оптичним зумом аж у 24-600 мм, гібридне надшвидке автофокусування, 1-дюймова матриця Exmor RS для серійної зйомки - Слава ніяк не міг збагнути, що це не сон, а насправді він бережно тримає чудо з чудес, яке ось так просто приніс йому рідний «Санта».

Нетерпляче перечекавши поки закінчиться падати лапатий сніг та не гаючи ані хвилини, хлопець ринувся на узлісся, незграбно перескакуючи снігові замети. Вслід він чув, як мати нагадувала про скорий обід, але В’ячеслав думками вже клацав кадр за кадром, відшукуючи той самий, від якого тремтять коліна та чешуться долоньки.

Останній навчальний рік. Випускний. За півроку вступні екзамени до технічного університету. Проте душа його літала тут, серед сосен та ялинок, чиї стовбури невгамовно товстішали, а висота підіймалась до хмар, варто було лиш пройти вглиб лісу. Природна пишність поглинала, і він жадно вбирав кожну хвилину, залишаючи натуральний орнамент на фото.

Ох, скільки в нього було тих носіїв зі світлинами! Спочатку він сортував їх за порами року, згодом за ознакою стихії: земля, вода та повітря. Для рівноваги ще мав би бути вогонь, та Слава знав, що то стихія розрухи та спотворення - єдине, що може зіпсувати блаженне умиротворення. Проте десь на рівні підсвідомості хлопцеві кортіло покорити і нестримне полум’я. От тільки не відав як.

За деревом щось шурхнуло, й В’ячеслав інстинктивно клацнув фотокамерою. Переглянувши фото, він нічого не помітив й вирішив детально розглянути вже вдома.

А тим часом хлопець крок за кроком, як можна тихіше пробирався лісом, наступаючи на висолоплене із землі коріння, що так невчасно ховалось під десятьма сантиметрами снігу. Тиша так би і дзеленчала б у вухах, якби у шлунку не забурчало. Прикро повертатись додому,  так і не почувши совиного «ух», але від примітивних бажань нікуди не дітись.

Дорога назад видалась набагато довшою, ніж уявлялось. Глазурована черепиця верхівок домівок майоріла досить далеко, і хлопець відчував легку втому, яка перш за все сковувала литки. Поринувши у свої роздуми, він швидко пройшов вздовж сплячого соняшникового поля та гордо попрямував вичищеними вулицями передмістя. За масивними парканами чулися музика та гамір – люди готувались до Нового року, що ось-ось мав отримати династичні права на володарювання.

Фасад будівель вже давно прикрасили, позаяк хотіли якнайбільше примножити дух Різдва, на кшталт американських серіалів. Родина хлопця також зайнялась святковим облаштуванням двору. Бодай Слава з малою сестрою на руках був присутнім більше як споглядач, геть-чисто залипнувши у новому фотоапаратові та притримуючи рукою малу, аби та в свій крихітний кулачок не загребла холодний сніг.

В’ячеслав мелькав поміж нехитрими поворотами, оминаючи радісних дітей з санчатами та затурканих дорослих з чималими пакунками. Аж раптом він завернув у безлюдний провулок, з глибини якого їдко пролунало:  

- Гей, Тушко, куди лижі нагострив? Як щодо потеревенькати з найкращими друзями?