Епілог

Почувся стукіт дерев'яного молоточка по підставці. Усі присутні замовкли.

Народу було багато. Усі прийшли подивитися на щасливчика, який вирішив вкрасти автомобіль на прийдешніх святах. Зал суду був ідеальним місцем для цього.

Ми з Лестерном були присутні на задніх рядах цього дійства. Багатьох із присутніх я не знала. Прийомних батьків Хелен тут навіть не було. Тільки Чемберс, який сидів у другому ряду.

Хлопець жодного разу не змінив позу. Він достеменно знав, що відбувається. І він не був радий цьому розумінню.

—Хелен Харден Харді, суд засуджує Вас до року в виправному таборі за крадіжку автомобіля, - оголосила суддя.

Потім жінка знову постукала молоточком і оголосила, що справа закрита. У залі почався гомін.

Хелен відвели. Чемберс продовжував сидіти на своєму місці. Ми з Лестерном мовчки відійшли до стіни, чекаючи, поки зникнуть сторонні вуха та очі.

Минуло чотири дні з того часу, як загинув Росс. За чотири дні нам з Лестерном вдалося вирватися з пазурів поліції і залишитися осторонь. Не скасовувався і той факт, що Акоста захотів, щоб від мене швидше відстали, адже вбити людину...

Після тієї ночі обличчя Росса снилося мені в кошмарах... Я не заперечувала, що боялася прокинутися поряд з ним в одному ліжку і що прокидалася в холодному поті. Лестерн розумів, що я відчуваю, і не хотів, щоб мене турбували, тож він заплатив поліції за швидке закриття справи.
 Батько Росса разом із поліцією вів розслідування, проте незабаром закинув цю справу, повністю занурившись в інші справи компанії. Глорія ж продовжує сумувати і я впевнена, що буде це робити ще довго. До мене ніхто не чіплявся з розпитуваннями, задовольняючись історією про пожежу. Місіс Ходжес продовжувала спілкуватися зі мною, немов рідна мати і бабуся.

Зал спорожнів. Мої ноги попрямували до хлопця.

—Джордж Чемберс? - звернулася я до юнака.

Лестерн стояв позаду мене, немов охоронець і стражник, готовий будь-якої миті заступитися, захистити і атакувати супротивника.

Сірі очі блондина глянули на мене, не звертаючи уваги на хлопця, який стоїть поряд. Можливо, він зовсім був моєю тінню.

—Мелліса Ренделл, - сказала я, простягаючи руку для знайомства.

Насправді моє прізвище було іншим. Харісон. Мелліса Харісон – молода вдова. Але юнак міг пам'ятати моє справжнє повне ім'я.

Джордж знизав мою долонь.

—Ти, мабуть, мене вже не пам'ятаєш, але...

—Хелен мені багато розповідала про тебе, і яку дурість ви влаштували, - перебиваючи, пролепетал хлопець. —Це було безглуздо. Але, незважаючи на все це, я дуже вдячний. Ти подарувала мені кохання.

Чемберс підвівся, поправляючи свій піджак. Його погляд ковзнув по дерев'яних дверях, куди відвели Харді.

—Боюся, у мене мало часу, - обережно промовив хлопець, не бажаючи образити ні мене, ні мого супутника. —Ми можемо вибрати інший час для знайомств.

—Я буду вдячна, якщо ти витягнеш її звідти.

Джордж продовжував дивитися на двері. Він ніби чув усе, що там відбувається, і не хотів відволікатися на порожню балаканину, змушуючи себе виконати свій обов'язок.

Від Лестерна я дізналася, що в виправному таборі важко залишитися в своєму розумі. Ті, хто потрапляють туди із серйозними проблемами, ця установа лише сильніше травмує. Жодної психологічної допомоги там не передбачено. Низька самооцінка, суїцидальні думки та депресія долають підлітка. Військовий режим дуже жорсткий для таких крихких тіл.

Даруючи мені і моїй тіні прощальний погляд, хлопець вийшов.

—Це могло бути дуже гарним уроком для неї, - тихо промовив Лестерн, дивлячись на двері, що зачинялися.

—Ми цей урок добре засвоїли разом. Цього більше не повториться, - так само тихо відповіла я, розуміючи, що Чемберс не зможе самостійно витягнути подругу з табору.

Тільки наше спільне вкладення допоможе Хелен.

У табір уже йшов анонімний лист із великою сумою.

Скоро ми всі вчотирьох зможемо сісти за спільний стіл та обговорити все, що сталося за цей час. Як я боролася зі своїми покійними демонами і як Хелен та Чемберс намагалися налагодити стосунки один з одним. Лестерн теж не обійшов би нас стороною. Він фігурував у моїй розповіді. Він відіграв важливу роль у цій історії та в моєму житті.

Підхопивши хлопця під лікоть, ми вийшли із зали суду.

Тепер залишалося налагодити власне життя.