Дві години тому я могла б спокійно спати у своїй кімнаті, якби не пропозиція Лестерна.
Вийняв гірлянду з ящика, я простягла її хлопцю. Він усміхався мені весь вечір, і зараз це не було винятком.
Прикрашаючи ялинку, ми готувалися до Нового року. Свято має відбутися через два дні. Саме до цього часу в мене вже має бути готовий план щодо Росса.
Я почала подавати Акості новорічні іграшки. Він із легкістю їх вішав на гілки дерева. Хлопець міг навіть дістати до верху без стільця чи драбини.
—Чому ти знову поводишся дивно? - запитала я.
—Ніколи не бачила, щоб люди посміхалися?
Лестерн простяг руку, я вручила йому срібну мішуру.
—У твоєму виконанні це більш ніж дивно, страшно та зловісно.
—Тоді готуйся до нічних кошмарів. Я відвідаю твої сни.
Закотивши очі, я простягла Лестерну новорічну іграшку.
—Я ж досі тобі снюсь, чи не так? - захотів переконатися в моїх давніх словах хлопець.
—На щастя чи жаль, я нічого не пам'ятаю, коли прокидаюся.
—Брехунка, - жартівливо процідив Лестерн.
Я знизала плечима, простягаючи ще одну мішуру.
Ялинка в кімнаті Акости була майже під саму стелю. Лестерн хотів створити новорічний настрій не скільки собі, скільки мені. Росс, ймовірно, найняв би людей для цієї легкої роботи або взагалі відмовився б від новорічної рослини. Навіщо витрачати гроші даремно?
—Про що я ще брехала? За один обман на мені ще не повинно стояти тавро брехухи, - зауважила я.
Лестерн хмикнув:
—Мені на пальцях перерахувати чи список скласти?
—Бажано сказати вголос.
—Ти така нудна, - повільно простяг хлопець.
Я цокнула язиком.
—Ніби ти кращий.
—Я хоча б усміхаюся, а не ходжу вічно з незадоволеною пикою.
—Хей!
Я вдарила Лестерна в плече. Хлопець засміявся.
—Це було слабко, - заявив Акоста.
—А я і не хотіла тебе сильно бити.
—Ще одна брехня.
—Ти детектор брехні чи що? Не засуджуй невинну людину.
—Прям не така вже безневинна душа в тебе, - перекривляв мене Лестерн. —А хто бреше Россу?
Я опустила погляд, перебираючи пальцями мішуру. По спині пробіг холодок. У горлі утворилася клубок. Живіт стягнув тугий вузол, а серце стислося.
—Вибач, - видав Лестерн. —Мені не слід було цього говорити.
Я мовчки простягла хлопцю ще одну новорічну прикрасу.
Моя голова все ще відгукувалася болем від думок. Кожну вільну хвилину я думала про те, як врятувати Лестерна від самої себе і своїх вчинків. Мені нічого не варто було зникнути з його життя та життя оточуючих, але він просив... Умовляв не залишати його. Як я можу кинути дорогу мені людину? Серце розривалося на шматочки.
—Все гаразд, - сказала я, шумно видихнувши.
Натягнута усмішка торкнулася моїх губ, і рука простягла червону мішуру.
Лестерн забрав прикрасу, кинув її на своє ліжко та притулив мене до себе. Я обійняла хлопця у відповідь.
—Я правда не подумав, вибач.
Після вчорашньої прогулянки ми за весь день не сказали одне одному ні слова про Росса. Я не хотіла обговорювати ні його, ні свої думки. Лестерн не хотів тиснути на мене, час і так закінчувався.
—Я не хочу бійки, - сказала зовсім тихо я.
—Її не буде. Ми просто поговоримо.
—Я тобі не вірю.
—Ну, я ж не брехунка, як ти.
Лестерн хмикнув. Я трохи посміхнулася.
—Ти потім поплатишся за ці слова.
—Коли? Сьогодні вночі?
Лестерн почав повільно розгойдуватися, ніби довкола нас грала повільна музика. Я підхопила його рухи.
—Моє коліно ще не зцілилося, пам'ятаєш?
—Хіба для щастя потрібна лише близькість?
Вологі губи хлопця торкнулися моєї шиї. Я рвучко задихала. До вух припливла кров.
—Ти такий... огидний, - зізналася я. —Всюди зможеш викрутитися.
—Таке моє покликання.
—Бути вискочкою?
Лестерн ущипнув мене за бік, і я скрикнула з реготом. Хлопець звалився на ліжко, все ще обіймаючи мене.
—І знову брехня, - тихо сказав Акоста. —Коли ти навчишся не брехати?
—Ти дуже близько приймаєш все до серця, - відповіла я, закочуючи очі. —Близькосердечний.
Лестерн скривився:
—Звучить жалюгідно.
—Не завжди доброта - це жалюгідно. Іноді це навіть приносить щастя.
—Іноді, - повторив хлопець, наче дегустував слово. —Занадто рідко.
—Ти просто робив мало добра, тому й чіпляєшся.
—Тепер я більш ніж впевнений, що в тебе погана думка про мене.
Я розреготалася, але поцілувала хлопця у підборіддя.
—А не навпаки?
Погляд Лестерна був прикутий до мене.
—Зовсім ні. Я навіть про тебе і слова поганого не сказав.
—Ну так, бреши далі, - пробубнила я, вибираючись з обіймів Акости.
Розблокував телефон хлопця, який лежав на столі, я сумно посміхнулася, оголосивши:
—Не турбуйся, кінець твого дня не буде зіпсований.
Лестерн незрозуміло зігнув брову.
—Мені час йти, - пояснила я.
—Куди? Ми навіть не закінчили наряджати ялинку.
—У нас є час завтра.
Я вирішила розпустити волосся. Кінський хвіст зовсім зіпсувався, а переробляти не було бажання.
Сівши на ліжко, я погладила щоку хлопця. Він задоволено заплющив очі.
—Обіцяю, завтра ми закінчимо прикрашати і проведемо більше часу разом.
Це була брехня. Про це знала я, про це знав Лестерн. Не буде завтра прикраси дерева і спільного проведення часу. Росс може все зіпсувати, та й кликав мене до себе Акоста не заради підготовки до передодня Нового року. Він сумував за мною. Це був простий, але добре спланований прийом.
—Залишайся в мене, - запропонував Лестерн. —Якщо що, сховаєшся під ліжком.
Я тепло посміхнулася. Хлопець продовжив:
—Елсі до мене не прийде. Вона поїхала, тож ховатися, в принципі, не буде від кого.
—Мій чоловік мені цього не пробачить, - сумно сказала я, встаючи на ноги. —Час прощатися, Акосто.