Розділ 30

Аудиторія була наповнена м'яким світлом, що проникало крізь вікна, і звуками шурхоту сторінок. Сьогоднішня лекція з екології була такою ж присипляючою, як і завжди. Професор, з обличчям, схожим на мляву рибу, монотонно віщав про симбіози та харчові ланцюги. Аудиторія, заповнена сонними студентами, нагадувала стадо баранів, які мляво жували жуйку. Я намагалася записувати все, що, на моє міркування, могло б стати в пригоді на іспиті, але думки мої летіли кудись далеко, до вчорашньої зустрічі з Мінді і сьогоднішньої з Россом.

Семінар пройшов дещо жвавіше. Ми обговорювали адаптацію організмів до екстремальних умов. Один зі студентів, явно фанат теорії змови, заявив, що всі мутації викликані випромінюванням від вишок 5G. Викладач, насилу стримуючи сміх, спробував пояснити, що це все ж таки не зовсім так.

На наступній парі професор, ставний чоловік середніх років з акуратно підстриженими вусами, стояв біля кафедри, де його старий, але ретельно доглянутий піджак блищав у променях світла. Він говорив про те, що аналіз екологічних даних допомагає нам розуміти, як різні організми взаємодіють з навколишнім середовищем, наводячи приклади зі світу флори і фауни. З його лекції лунало захоплене пояснення, з періодичними коментарями та живими прикладами, які студенти з цікавістю записували у свої конспекти. Професор періодично зупинявся, щоб відповісти на запитання студентів, які здебільшого активно записували всі важливі моменти, намагаючись не упустити жодної деталі.

Аудиторія була заповнена приблизно двадцятьма студентами, кожен з яких зосереджено записував лекційний матеріал. Серед них була і я, що сиділа на задній парті, з поглядом, спрямованим на викладача. Я намагалася вловити кожне слово, оскільки цей курс був важливий для мого майбутнього. Гучний голос і клацання клавіш ноутбуків зливалися в єдиний фоновий музичний супровід лекції.

Професор завершив лекцію на позитивній ноті, а потім вказав на важливі моменти, які слід було записати для майбутнього семінару. Ми мали підготувати короткі записи про те, як конкретні види рослин і тварин адаптувалися до зміни кліматичних умов.

Із дзвоновим звуком сигналу пари закінчилися, студенти почали збиратися. Я швидко прибрала свої речі, не затримуючись, і, вийшовши з аудиторії, побачила Росса, що стояв біля дверей. Його впевнена постава і тепло в очах наповнили мене приємною радістю. У його руках була моя курточка. Харісон підійшов і обійняв мене.

—Як пройшла лекція? - його голос був м'яким, і в ньому звучала щира зацікавленість.

—Дуже цікаво. Мені здається, я зможу застосувати ці знання в майбутньому, - відповіла, сміючись, і знову відчула його руки навколо себе.

Росс м'яко притиснув мене, не надто тісно, але достатньо, щоб я відчула тепло його тіла. Студенти, у міру того як вони виходили з аудиторії, кидали швидкі погляди в наш бік, обговорюючи щось один з одним і залишаючи нас у нашому невеликому світі.

—Ти готова до невеликої пригоди? - запитав він, піднявши брову і посміхаючись із таким виглядом, ніби в нього був якийсь таємний план.

—Пригоди? Яка саме? - поцікавилася я, намагаючись приховати хвилювання.

Росс простягнув мені курточку, натякаючи, що розповість, щойно я її одягну. Я натягнула одяг, з цікавістю спостерігаючи за його реакцією. Він розсміявся і сказав:

—Ну як тобі новий образ? Тепер ти виглядаєш як справжній сищик.

Я посміхнулася, дружелюбно і легенько вдаривши його кулачком у плече. Росс переплів наші пальці і ми попрямували до виходу.

—Тепер не буду розкривати всіх карт. Нехай це залишиться сюрпризом. Сподіваюся, тобі сподобається, - промовив він із легкою загадковою посмішкою.

Я так само загадково блиснула очима і розгойдала наші руки.

—Тоді я завжди готова, коли з тобою.

Ми підійшли до його автомобіля - блискучої, сучасної автівки, яка мала вигляд символу успіху і статусу. Він відчинив дверцята і допоміг мені сісти всередину, потім сам влаштувався за кермом. Щойно ми почали рухатися, легка музика в машині заповнила простір.

—Як справи у твого батька? - запитала я, спираючись на крісло й озираючись навколо.

—Відмінно. Його бізнес продовжує процвітати. Це спадщина, передана з покоління в покоління, і вона не втрачає своєї актуальності. Він завжди знаходить нові шляхи для розвитку, - відповів він, з гордістю в голосі.

—А твоя мама? Як у неї йдуть справи в модній індустрії? - продовжила я, дивлячись на Харісона з цікавістю.

М'яка шкіра сидінь приємно охоплювала тіло. Росс усміхався, не відриваючи погляду від дороги.

—Вона чудова. Її робота завжди в центрі уваги, а співпраця з відомими брендами приносить успіх. Вона, як завжди, має бездоганний вигляд і займається тим, що їй подобається, - відповів хлопець якимось серйозним голосом.

Мабуть, із матір'ю юнак був не в ладах, або бізнес так вплинув на їхні стосунки.

—Знаєш, - почав Росс, усміхнувшись, —мама часто каже, що я зовсім не схожий на неї. Але я, звісно, радий, що успадкував від неї почуття стилю.

—А мені здається, ти ідеальне поєднання обох батьків, - відповіла я, ніжно стиснувши його руку. —Від тата тобі безумовно дісталася ділова хватка, а від мами - шарм і чарівність.

Росс повернувся до мене, на секунду відволікаючись від дороги, і розсміявся:

—Ти мене просто розпіарила. Хоча, знаєш, я справді щасливий, що виріс у такій родині. Вони завжди підтримували мене в усіх починаннях.

Я зніяковіло опустила погляд. Рука хлопця опустилася мені на поперек, ласкаво погладжуючи.

—Ти б бачила, як моя тітонька поводиться з цими фотокамерами, - промовив Росс, усміхаючись. —Іноді мені здається, що камера в її руках почувається набагато комфортніше, ніж більшість людей.

—Думаєш, вона могла б навчити мене позувати? - поставила я запитання, з легкою усмішкою. Я намагалася не дивитися в очі, але привертаючи його увагу своїм грайливим тоном.

—З урахуванням, що тітоньку навчила моя мама, то думаю, що уроки все-таки треба брати в неї. - Росс підморгнув мені. —Твоя поза - це вже мистецтво, навіть без навчання. Хоча...