Розділ 17

Духота зав'язувала тугий вузол навколо моєї шиї. Гаряча пара хотіла торкнутися ніжної шкіри, бажаючи залишити свій слід на цьому чистому аркуші. Голова мимоволі запаморочилася.

Сидячи в сауні, я дивилася суворо в одну точку: на дерев'яну стіну. Вчора, згоряючи від нудьги, я блукала коридорами і знайшла це місце в одному із зачинених дверей, а сьогодні вирішила випробувати його. Можливо, я буду першою.

Колись ми з дідусем так само сиділи та змагалися у своїх силах: хто довше протягне. В результаті це завжди була не я. Дідусь був досвідченим саунником і ходив у парні місця майже щодня, коли я це робила лише влітку.

Посмішка торкнулася моїх вуст, але потім вона перетворилася на сумну.

Шкода, що він помер.

Я не могла сказати, що довкола мене ходила лише одна смерть. Лестерн і Хелен все ще були живі. Тільки блондин кудись подівся. Я про нього не чула з того часу, як він зник.

Він міг би стати мені справжнім другом, якби не був придворним Харісона та його компанії. Можливо, він, Лестерн і я навіть утворили б своє коло дружби. Міцне та довговічне, але навіть якщо цього не трапиться, мені не буде шкода. Хелен – це все, що потрібно.

І якщо придивитися, то моє життя налагодилося чудово: я більше не знаходжусь у суспільстві сиріт, а спілкуюся з впливовими та заможними людьми; намагаюся вивчитися в престижному коледжі, в який, скільки б не працювала, ніколи не змогла б потрапити.

Залишалося лише виграти спір і тоді точно все буде краще, ніж було. Тоді я точно зможу остаточно виправити своє життя і допомогти Хелен, яка хоч і мала батьків, але не була щаслива, оскільки не мала можливості собі все дозволити. Що мені, що Харді дуже хотілося відчути ту свободу, коли ти можеш витрачати всі гроші і не думати про рахунок; коли ти не чуєш від касира в магазині про суму з двома нулями наприкінці; коли ти проводиш картку у терміналі і тобі не кажуть «помилка». Можливо, тепер це буде наше майбутнє. Майбутнє, на яке ми так довго чекали.

Тоді мені більше не доведеться бігати за Харісоном, намагаючись догодити всім його друзям і вдавати когось, ким я не є. Хотілося жити, а не виживати, намагаючись підлаштуватись під кожного, щоб не бути знищеною.

Двері в сауну голосно відчинилися, ударившись об дерев'яну стіну. Почувся дзвінкий жіночий сміх. Я глянув у бік шуму.

Саме сьогодні, в черговий раз, мені доведеться спробувати знайти для іншої людини щось несамовите і боляче чіпляюче за серце. Виживають найсильніші, як кажуть.

Швидко переодягнувшись, я покинула задушливе приміщення.

***

Двері тихо відчинилися. Хлопець вирішив не зачиняти свою кімнату. Не довелося навіть застосовувати додаткові зусилля у вигляді ключів.

Торкнувшись перемикача, світло не спалахнуло в кімнаті, залишаючи нас у скрутному становищі. Можливо, тут були проблеми з проводкою.

Білий яскравий промінь ліхтаря першим увійшов до кімнати, випередивши нас із Лестерном.

—У номері дві кімнати. Тут немає ні кухні, ні вітальні, ні підсобки. Тільки ванна кімната і спальня, - сказав Акоста, порушуючи тишу.

—Тоді давай я тут пошукаю, а ти у ванній.

Хлопець кивнув, віддаляючись до іншої кімнати.

Робочий стіл не мав ні вставних ящиків, ні комп'ютера, ні ноутбука. Чиста поверхня, що не має навіть крихти або різьблення.

Перевернувши ліжко, я знайшла різні кулінарні журнали; можливо, Крофтон хотів стати шеф-кухарем? Можна буде цю інформацію розповсюдити по всьому коледжу.

Шкода хлопця мені не буде; він сам накликав на себе лихо, сам нарвався, сам винен. Бути вбитим морально, якщо не фізично, теж смерть.

—У ванній пусто, - сказав Лестерн.

Я кивнула, сідаючи на підлогу і перегортаючи знайдені журнали. Хлопець почав перебирати шафу Роя.

—Навіщо ти це робиш? - запитала я. —Адже ти частина їхньої компанії, частина їхнього життя і частина їх самих. Навіщо зраджувати зараз те, що ти будував так довго?

—Після того, як кожен з них дізнається про моє скрутне становище, то тут же зрадить. Забуде все, що було між нами, і зможе зіпсувати життя назавжди. Вони просто зітруть мене в порошок, ніби я ніколи тут і не був. Відішлють, забруднять моє ім'я, мій статус. Я буду наче лялькою на нитці ляльковода. Вони тут же перестануть бути моїми друзями.

У голосі Лестерна чувся біль, кривда й смуток. Кожен у компанії, напевно, пережив чимало і широко відчиняв двері в свою душу, а тепер цьому всьому може прийти кінець. Це боляче. Боляче втрачати людей, боляче руйнувати плани на майбутнє з дорогими людьми та боляче ламати тендітну довіру, яка й так була нетвердою.

Можливо, саме я і стала причиною всього кошмару, що тут діється. Що ми з Хелен влаштували, а з Лестерн продовжили. Він боїться за своє життя та за життя батьків, а мені вже нема чого втрачати.

Мигцем глянувши на хлопця я вирішила: як тільки виграю спір, то залишаю його в спокої. Не продовжуватиму шантажувати та не намагатимуся якось підчепити його почуття. Просто дам спокій, забуду і житиму далі. Просто спілкуватимуся, намагаючись не зустрічатися і не переходити межу на особисті теми, будуть чисто офіційні розмови про погоду, політику, домашні завдання та гроші. Ми станемо звичайними аристократами, яких нічого не займатиме, крім багатств і розваг на світських заходах.

Відклавши журнал убік, я оглянула кімнату. Більше нічого, де можна було щось сховати.

Я насупилися, розглядаючи кожну частину кімнати. Може, ми щось пропустили? Залишалася надія лише на знахідку Акости.

Мій погляд привернуло ще раз ліжко. Нахилившись, я подивилася під меблями, проганяючи ліхтариком темряву.

Наприкінці, біля стіни, стояла картонна коробка. Я ще трохи пролізла, перш ніж дістати і витягти потрібну річ.

Поставивши коробку на ліжко, я почала обтрушувати себе від шматків пилу на одязі та голові, яка прилипала як реп'ях на тканину.