Розділ 6

На карті евакуації, де було намальовано два поверхи, я намагалася знайти непомітне місце. Вирішувати питання в одній із кімнат було не розумно, як і ховатися в коморі чи підвалі, а ось горище підійшло б саме.

Мої очі бігали з одного кутка карти на інший, намагаючись уже півгодини знайти потрібне місце чи хоча б шлях туди. Щастило тільки в тому, що повз проходящих студентів, було мало і ніхто з них не ставив запитання щодо мене, але шкода, що не хотів допомогти.

Нахмурившись, я продовжила спалювати поглядом білий папір із чорними лініями, зеленими вказівниками та червоними намальованими вогнегасниками. Ніколи не могла подумати, що заплутаюся в елементарному.

Чиясь рука лягла на моє плече, змушуючи здригнутися від переляку.

—Чим займаєшся?

Ялинові очі з добротою дивилися на мене і я полегшено видихнула, радіючи, що це був блондин, а не Лестерн, Росс або Елсі, ще гірше було б, якщо це був би хтось із незнайомців.

—Та ось, - мій погляд швидко пройшовся по карті, натрапляючи на назву випадкового приміщення, —басейн шукаю.

—Ось він, - хлопець показав вказівним пальцем на правий нижній кут карти.

—Дякую, - я вдячно посміхнулася і кивнула, як це робили в Азії.

Зробивши фотографію карти і акуратно обійшовши юнака, я попрямувала новим шляхом, думаючи, що з горищем розберуся у кімнаті. Зараз потрібно підтримати легенду про те, що мені дійсно потрібно в басейн, оскільки зайві розпитування мені потрібні не були, а і, можливо, є шпигуни, які повідомляють еліті про мої дії. У багатих свої чудасії.

Можливо, треба було поговорити з хлопцем про щось, а не так швидко його кидати одного в порожньому коридорі, але совість мене не мучила, у нього по-любому знайдуться справи чи люди, з якими він зможе поговорити.

Кілька разів я все-таки звертала не туди і потрапляла в глухі кути, які змушували мене лаятися на повну котушку, зовсім не турбуючись про вуха інших людей. Нарешті, дійшовши до мети, я відчинила білі пластикові двері і зайшла всередину.

В очі відразу ж кинулися дві наступні білі двері, розділені по статі. Відкривши потрібну, я прихопила з собою рушник, що висів на гачку, і попрямувала далі до басейну, зовсім не роздягаючись.

Наступна кімната зустріла мене запахом хлорки, вологістю та звуком сплеску води. Освітлення було включене, незважаючи на масивні вікна на всю стіну, через які проходили променисте світло обіднього сонця; лежаки теж були присутні, на яких кілька людей уже відпочивали: одні від плавання, а інші прийшли просто полежати.

Кинувши рушник на вологі плити, я зняла кросівки, а потім і шкарпетки, сідаючи на суху поверхню і звішуючи ноги в холодну воду. Благо, що я сьогодні вирішила одягнути шорти, а не штани.

У думках все также було знайти горище, а потім і здійснити задуманий план, який всю ніч не давав мені спокою.

—Ти в курсі, що в басейн приходять купатися, а не просто сидіти?

Я подивилася на воду, шукаючи очима хлопця, котрий вирішив заговорити зі мною.

Бірюзові очі дивилися зухвало в мій бік, чекаючи чи вибачень, чи гідної відповіді, яка зможе переконати його. Мокрі фісташкового кольору волосся юнака зачаровано переливалося під світлом ламп, змушуючи серце тремтіти будь-якої дами, але не мене. Я чудово зарубала собі на носі, що ніхто з їхнього товариства не буде з тобою добрий.

Рой Крофтон – третій хлопець у компанії, чий батько нафтовий магнат, а мати – світська левиця – підплив ближче до мене, все ще чекаючи на відповідь.

—Скажи це іншим, які просто сплять на лежаках і не купаються.

—А як щодо одягу?

Я знизала плечима, вивчаючи його пірсинг на брові. Прокол у нього також був на нижній губі, а на грудях і зап'ястках у юнака були татуювання.

—Мені не спекотно.

—У такому разі ти або йдеш звідси, або купаєшся.

—Як щодо інших? Їм щось скажеш?

Я вказала рукою на лежаки, де тепер деякі студенти вирішили розвіяти нудьгу розмовами. Це мало переконати Роя, але на мою відповідь хлопець лише бризнув водою в обличчя, змушуючи скривитися.

—Ти в своєму розумі?!

На мій крик кілька людей замовкли, дивлячись у наш бік.

—А ти? - хлопець ліг на спину і повільно відплив, світячи свій прес. —Прикриваєшся іншими, хіба це гідно поваги? Хіба ти заслуговуєш бути частиною нашої компанії?

На його останні слова щось усередині мене перевернулося. Невже я віднині була у їхньому складі?

Поклавши телефон, який у мене був у руці, на вільну частину рушника, я зрозуміла, на що вирішив образитися Крофтон.Мені б Хелен ніхто не замінив і навіть після того, як вона поїхала, я не хотіла заводити нових друзів, тому використовувала дітей лише як прикриття у виживанні. Можливо, Харді не чинила як я, а вирішила ризикнути, розділивши себе на дві компанії: мене та інших людей, але я не могла. Роя певною мірою я зрозуміти могла: його лякали зміни, які відбуваються зараз, він боявся втратити всіх через мене, тож намагався залякати.

—Кожна людина заслуговує отримати шанс на краще життя.

—Але не ти.

Погляд бірюзових очей дивився на мене з чистою огидою, не приховуючи цього.

—Чого б це? Що я вже таке зробила? Вирішила вступити сюди чи мене запросили познайомитись з вами?

—Все починається з народження.

—Чи не хочеш ти мені сказати, що теж є помилкою природи? - я трохи посміхнулася.

Хлопець зупинився плавати, оскаливши зуби. Його огида в очах різко змінилася на ненависть. Мабуть, я вдарила по болючому.

Можливо, треба було викрутитися з цієї ситуації, підібрав найкращі з найкращих слів, а можливо зупинитися, щоб більше не наробити шуму.

Прибравши посмішку, на обличчі у мене залишився мертвий спокій, але всередині вирував страх. Може, варто було забрати свої слова назад? Але я не така..

Насміхатися з того, що хлопець був небажаною дитиною в родині, було дуже низько, так що я лише відвела очі на цікаві погляди осторонь, які спостерігали за нами. Всі відпочивальники поспіхом почали відвертатися і вдавати, що розмовляють, а деякі почали збирати речі, щоб залишити приміщення. Це все змусило мене замислитись, що вони бояться не мене, а його.