Пролог

Сьогодні теплий, сонячний день і ми, як завжди, гуляємо парком. Олежка, протопавши своїми маленькими ніжками досить велику відстань, нарешті погодився сісти в коляску. Не знаю як у кого, а у нас величезна проблема всидіти спокійно в цьому транспортному засобі. Синочок просто обожнює ходити, а всі спроби взяти його на руки або посадити в візок відразу відкидає. Так, мій малюк хоч ще зовсім маленький, але всіх дивує своєю наполегливістю, витримкою та впертістю. Поглянувши на нього, я посміхнулася і замислилась. Все-таки гени дають про себе знати. Мій хлопчик надто схожий на свого батька. Його характер, звички... Його очі...

- Мамо, - я виринаю зі спогадів, почувши голос сина. - Мамо, на, - малюк простягає свою ручку, в якій тримає печиво.

- Зайчик, це мені? - Я сідаю біля коляски й посміхаюся йому.

- Так, - радісно киває Олежик.

- Ти моя радість, - я беру смаколик і цілую маленьку долоньку. - Мій дбайливий та улюблений хлопчик.

В очах сина спалахують іскорки. Він сміється й обіймає мене своїми ручками. А я почуваюся найщасливішою людиною на землі.

- Мама Аля, - чую я радісний крик і бачу дівчинку, яка біжить до мене.
Мить і вона міцно притискається до мене. 

Від несподіванки спочатку навіть не розумію, що відбувається. Але все ж таки обіймаю дівчинку і тут... Вона підіймає голову... Ще кілька хвилин тому я почувала себе щасливою людиною. А зараз з жахом розумію, що мій світ, створений з такою важкістю, починає руйнуватися. Я в повному шоку.

Вдивляюсь в обличчя дівчинки й не можу навіть поворухнутися. Цього просто не може бути. Мені здається, що моє серце зараз вискочить з грудей, а мозок вибухне від емоцій, що миттєво наринули. Як вона могла тут опинитися? Оля, дочка людини, яка принесла мені стільки болю і залишила на серці глибоку рану. Людину, яку я хотіла забути раз і назавжди. Людину, яку я не хотіла бачити, бо боялася, що вона дізнається про мою таємницю... про мого сина...

- Олечко, а як ти тут? Ви ж за кордоном... - шепочу я і злякано оглядаюся на всі боки. - А тато...

– А ми два дні тому повернулися. Мамо Аля, я так за тобою сумувала, - дівчинка блискучими очима дивиться на мене. - І так зраділа, коли тато сказав, що ми повертаємось додому. Тепер ми частіше бачитимемося? Правда? Ой, а це хто у нас такий маленький? - Оля усувається від мене і нахиляється над Олежиком. А я впиваюся в ручки коляски, намагаючись вгамувати тремтіння, яке охоплює все тіло.

- Оля, ну і як це все розуміти? Я скільки разів тебе попереджав, що не можна...

Я відчуваю, як завмирає моє серце, а тілом пробігають крижані мурашки. Цей голос... Я не переплутаю його ні з яким іншим. Він проникає в найдальші куточки моєї душі, змушуючи тремтіти від страху. Господи, невже я завжди так емоційно реагуватиму на цю людину? 

Я повільно обертаюся і впиваюся поглядом у пару, що наближається до нас. Андрій Кондратьєв, людина, якій я одного разу довірилася, яку любила більше життя і яка знищила мої почуття, знову вривається в моє життя. І поки я намагаюся впоратися з хвилюванням, Кондратьєв та його супутниця вже зовсім поруч. Я роблю крок убік, намагаючись прикрити собою візок з сином. Олежка точна копія Андрія і якщо він його побачить... Я здригаюся. Мені навіть страшно уявити, як відреагує чоловік.

- Яка несподівана зустріч! - Усміхнувшись, вимовляє він. - Вийшли прогулятися, Аліно Володимирівно?

- А у нас заборонені прогулянки у парку, Андрію Миколайовичу? - Мій голос трохи тремтить, але я все-таки впоралася з хвилюванням і зустрічаюся з його холодним поглядом.

- А Вас можна привітати з поповненням у сімействі? - Проігнорувавши моє запитання, гордовито промовив він. - А що ж щасливий тато не супроводжує Вас з дитиною?

- А ось це Вас зовсім не стосується, Андрію Миколайовичу. Я ж не лізу у ваше сімейне життя, - різко відповідаю і кидаю погляд у бік його супутниці. Ніколи не думала, що Кондратьєву подобаються штучні лялечки. Саме так, штучна лялька. Інакше назвати дівчину, що супроводжує його, язик не повертається. Я навіть на якийсь час забуваю про свої страхи й з цікавістю окидаю її допитливим поглядом. Цікаво, скільки грошей вбухав Кондратьєв на всю цю красу? І коли це уподобання чоловіка так змінилися? Раніше він завжди висміював таких "красунь". Хоча... Я, мабуть, просто погано цього чоловіка знала. Та й, зрештою, яке мені діло до його пасії. Наша з ним історія давно закінчена. І якщо йому подобаються такі дівчата... Це його проблеми. А супутниця Кондратьєва окинула мене нищівним поглядом і надула пухкі губки.

- Андрійко, ми ще довго стоятимемо на цьому сонці? - Пропищала вона і смикнула його за руку. - Ти мені обіцяв вечерю у ресторані. Чи забув? І взагалі...

І домовити ця красуня не встигає...

- Тату, подивися який він гарненький, - Оля з радісним криком вибігає з-за моєї спини з Олежком на руках. - А які у нього очі.

Мої очі розширюються від страху. Ні, тільки не це... Треба було одразу хапати сина і нести звідси ноги. Господи, зараз Андрій побачить хлопчика та...

- Оля, він важкий. Давай я візьму ..., - кидаюсь до дівчинки й підхоплюю малюка. - І нам час вже додому. Сонечко, я дуже рада була тебе бачити. - Я цілую дівчинку і саджу Олежика в коляску. 

Моє серце просто вискакує з грудей від страху, тому що я відчуваю на собі погляд Кондратьєва. І зараз у мене виникає одне бажання - бігти. Бігти, не оглядаючись від свого минулого, яке знову розриває мої рани. Але я розумію, що своєю втечею можу тільки все зіпсувати. Я бачила, як Андрій дивився на мого хлопчика..., і я навіть боюся уявити, які висновки він може зробити. Тому я, стиснувши ручки коляски тремтячими руками, не поспішаючи йду від своїх проблем. І я вже була готова з полегшенням зітхнути, але...

– Дуже неввічливо з Вашого боку, Аліно Володимирівно, піти не попрощавшись, – мій лікоть стискають міцні чоловічі пальці.

Я завмираю і відчуваю, як усередині мене все стискається. Невже він все зрозумів? І що мені тепер робити? Миттєво проноситися в мене в голові. Страх і тривога знову з'являються у моєму серці. Розгублено дивлюся на сина і... Раптом розумію, що не можу так просто здатися. Я маю захистити мого малюка. Ця людина без жалю викинула нас зі свого життя. А я не дозволю йому увірватися в наше з Олежком життя!