Глава 26

Олена

Я виходжу з офісу, вдихаю свіже повітря і задоволено посміхаюся. Сергій, напевно, вже прочитав мої повідомлення. Уявляю, як він там закипає, стискає щелепи, бурмоче щось собі під ніс, а може, й лупить кулаком по столу. Так йому й треба! Нехай знає, що я не та жінка, яка буде покірно виконувати всі його бажання, особливо після того, як він вирішив на мене натиснути.

Я йду до своєї машини, сідаю і дивлюся на телефон. Сергій не відповів. Абсолютна тиша. Що ж, значить, вариться у власному соку. Чудово.

Увімкнувши музику, я заводжу двигун і рушаю. Настрій у мене піднесений. Я молодець. Я поставила його на місце! А ще я, мабуть, винагороджу себе чимось смачненьким, бо після всього цього заслуговую на маленьку приємність.

Я заїжджаю в супермаркет, беру кошик і неквапливо йду між рядами. Потрібно купити щось на вечерю, бо в холодильнику порожньо. Вибираючи овочі, я прислухаюся до себе. Відчуття перемоги все ще гріє мене зсередини, але в той же час є якесь дивне хвилювання. Ніби я все зробила неправильно.

Я беру свіжі помідори, зелень, куряче філе. Потім підходжу до ряду з солодощами. Сергій завжди казав, що я обожнюю шкідливу їжу, і був правий. Беру плитку чорного шоколаду, і коли вже збираюся йти до каси, мій погляд раптом зупиняється на полиці з… презервативами.

Я завмираю.

Різні кольори упаковок, різні бренди, а от там – ребристі.

Я вдивляюся в них, і в голові починає крутитися думка. А що як, коли Сергій нарешті зрозуміє, що помилився, коли прийде до мене з вибаченнями, ми спробуємо щось новеньке?

Я стою і уявляю, як це може бути. Як він спершу буде вибачатися, говорити, що перегнув палицю. Я, звісно, трохи повередую, але потім – потім… Потім ми можемо по-справжньому помиритися.

Я беру упаковку, вагаюсь. Це ж не означає, що я йому все пробачу одразу. Просто… Просто мені цікаво щось новеньке спробувати.

Я ховаю коробочку в кошик під овочами, на обличчі з’являється ледь помітна усмішка. Я вже уявляю, як все буде. Як він подивиться на мене, як буде цілувати, як…

Я червонію. Так, досить.

Швидко йду до каси, розраховуюсь, забираю покупки і виходжу.

Сідаючи в машину, я все ще трохи посміхаюсь. Це буде чудовий вечір.

Я приїжджаю додому і, щойно заходжу в квартиру, відчуваю – щось не так.

Сергій стоїть у вітальні, похмурий і напружений. Він навіть не дивиться на мене, а це вже поганий знак.

– О, ти вже вдома, – кажу я, проходжу на кухню і ставлю пакети на стіл.

Він мовчить.

– Щось сталося? – додаю. Я намагаюсь зачепити його, щоб він хоча б подивився на мене.

Тиша.

Я мружу очі.

– Ти що, образився через смс? – хмикаю і перехрещую руки на грудях.

Він піднімає голову і дивиться на мене так, що мені стає не по собі.

– Чого ти мовчиш? – питаю вже не так впевнено.

Сергій, не відводячи очей від мене, повільно каже:

– Я знайшов іншу.

Світ навколо мене завмирає.

Що?..

– Що? – у мене не вистачає повітря, щоб закричати.

– Ну… Ти ж сама розумієш. Тобі вже сорок. Ти більше не та, – він дивиться на мене так, ніби пояснює дитині, чому морозиво тане на сонці.

У мене гуде у вухах.

– Не та?

– Не сексуальна, – уточнює він, щоб, не дай боже, я не подумала, що мова про характер. – А вона молода. Ти ж знаєш, як це працює.

Я дивлюся на нього і розумію: він дійсно вважає, що зараз говорить щось абсолютно логічне. Що я маю все це сприйняти з розумінням.

– Тобто ти просто вирішив замінити мене на нову модель?

– Ну… так. Але не ображайся, добре?

Перед очима все розпливається. Я відчуваю, як щось всередині мене тріскається, ламається.

Я не можу повірити, що це відбувається насправді.