Глава 18

Олена

Я відчуваю, як Сергій проводить пальцями по моєму обличчю, ніби вивчає кожен його міліметр. Він торкається моїх губ, легко, ледь відчутно, і я не можу стримати тремтіння.

– Гарна, – шепоче він, і я чую усмішку в його голосі.

Його губи торкаються моїх. Ніжно, обережно, але з кожною секундою поцілунок стає глибшим, пристраснішим. Він ковзає вниз, залишає гарячі сліди на моїй шиї, плечах.

Я повністю розслабляюся, віддаюсь його дотикам. Його руки впевнено пестять мою шкіру, змушують мене затамувати подих. Я відчуваю себе легкою, майже невагомою, коли він, не відриваючись від мене, піднімає мене на руки й плавно опускає на м’яку постіль.

– Ти така тендітна, – каже чоловік, ковзаючи пальцями по моєму тілу.

Я посміхаюся.

– Ти колись вже це казав.

– Казав. Бо це правда.

Він притискається до мене, і я відчуваю, як його серце б’ється у такт моєму. Ця мить здаються мені безкінечною і прекрасною, сповненою ніжності та довіри.

– Витягни руки над головою, – раптом шепоче він.

Я не задумуючись виконую його прохання.

Відчуваю, як Сергій проводить долонею вздовж руки, потім легко стискає зап’ястя. Його дотики такі впевнені, що я навіть не думаю запитувати, навіщо це потрібно.

А потім я чую тихий звук.

Шурхіт.

Щось обвиває мої зап’ястя, і я нарешті усвідомлюю, що відбувається.

– Сергію? – мій голос зривається, але Сергій нічого не відповідає.

Я намагаюся поворухнути руками, але вони вже не вільні.

– Що ти робиш? – я сміюся, хоча всередині зароджується якесь дивне відчуття.

– Не рухайся, – відповідає Сергій. Його голос лагідний, але я все рівно напружуюсь.

Я шарпаю руками, та вони не слухаються. Серце починає битися швидше.

– Сергію, це не смішно.

Він проводить долонями по моїм рукам, ніби заспокоює.

– Чому ти так нервуєш? Ти ж мені довіряєш, правда?

– Довіряю, але…

– Тоді просто розслабся, – шепоче він, нахиляючись до мого вуха.

Його губи знову торкаються шкіри, але я вже не можу розслабитися.

Я відчуваю, як він підводиться з ліжка.

– Куди ти?

Сергій не відповідає.

Але я чую кроки.

Мене накриває хвилею холоду.

– Сергію, що ти робиш?

Він повертається, знову сідає поруч.

Я відчуваю, як його пальці торкаються щиколоток.

– Сергію, розв’яжи мене, – я намагаюся говорити впевнено, але голос звучить занадто тихо. – Сергію, мені це не подобається.

– Ти не можеш знати, подобається тобі чи ні, якщо ніколи не пробувала, – каже він.

Легені стискаються, я намагаюся зосередитися, змусити себе заспокоїтися.

– Мені це не подобається, – повторюю. Я смикаю руками, але вони зв’язані міцно.

– Ще рано робити висновки, – Сергій проводить пальцями по моєму стегну, і в мене перехоплює подих.

Я більше не знаю, що сказати.

Я просто лежу, повністю нерухома, поки всередині мене пульсує лише одне питання:

Що буде далі?