Глава 17

Олена

Я відкриваю двері квартири, і Кирило, ніби відчуваючи невидимий бар’єр, зупиняється на порозі. Він дивиться всередину насторожено, наче чекає чогось непередбачуваного. Я розумію його почуття. Вдома має бути безпечно, а зараз… Зараз він не знає, чого чекати.

– Все нормально, – каже Сергій, роблячи крок назад, щоб ми змогли пройти. Його голос спокійний, навіть теплий, у ньому немає тієї напруги, що була в останні дні. Він дивиться на Кирила серйозно, але з м’якою усмішкою. – Ти ж знаєш, що я ніколи не зроблю мамі нічого поганого.

Кирило мовчки киває, але я бачу, що в його погляді ще залишається сумнів. Він все ще відчуває напругу, яка недавно висіла у повітрі, і не може так просто від неї відмахнутися.

– Я поводився погано, – додає Сергій. – І я прошу у вас обох пробачення.

Я повертаюся до нього. Його голос звучить щиро, і на мить у грудях прокидається надія. Я хочу вірити, що все це залишилося позаду. Що ця ніч буде спокійною. Що ми просто поговоримо і зрозуміємо один одного.

Кирило все ще дивиться на батька, ніби намагається вирішити, чи варто йому приймати це вибачення. Врешті він повільно киває, але не говорить нічого.

– Все добре, – кажу я, обережно торкаючись його плеча. – Іди в душ і лягай спати.

– Але мені ще треба доробити уроки, – заперечує Кирило.

– Якщо мама сказала спати, значить, спати, – голос Сергія звучить вже не так тепло, а більше владно. Його тон не терпить заперечень.

Я дивлюся на Кирила і бачу, як його плечі напружуються. Він мовчить, але мені не подобається ця мовчанка.

– Сергію… – тихо кажу я і кладу руку на його руку.

Він переводить погляд на мене.

– Що? Я не нервую, – його голос все ще спокійний. – Просто нас чекає серйозна розмова, і я не хочу, щоб нам хтось заважав.

Я зітхаю. Від цього не втекти. Якщо він хоче поговорити, то ми поговоримо.

Я вже не боюся цієї розмови. Вибачення Сергій були щирими, я це відчуваю.

– Гаразд, – кажу я, м’яко посміхаючись. – Тоді я заварю чай.

– Для цієї розмови у мене є дещо краще, – на губах чоловіка розквітає усмішка, і я відчуваю, як розслабляюся.

Це ж добрий знак, правда?..

Я теж усміхаюся. Я уявляю собі щось приємне – можливо, мій улюблений напій, може, якась смачна їжа, якою Сергій хоче мене здивувати.

– Тоді я швидко прийму душ і повернуся, – кажу я.

Сергій киває.

Я заходжу у ванну кімнату і закриваю за собою двері. Дивлюсь на своє обличчя. Очі трохи втомлені, але в них більше немає тієї тривоги, що була ще кілька годин тому. Я хочу вірити, що все налагодиться. Що після розмови стане легше.

Я відкручую воду, дозволяю собі кілька хвилин просто постояти під гарячими струменями, дозволяю воді змити втому і всі сумніви.

Я виходжу з ванної, загортаюсь у теплий халат і проходжу в кімнату, де мене вже чекає Сергій. Він сидить на краю ліжка, в його руках – келихи, а на обличчі грає легка усмішка. У кімнаті м’яке світло, на столику стоїть масажна олія. Атмосфера здається затишною, навіть трохи інтригуючою.

– Закрий очі, – говорить він тихо. В його є щось нове, щось цікаве.

Я дивлюся на Сергія і трохи вагаюсь, але його погляд спокійний, розслаблений. Він явно хоче зробити щось особливе, і я не знаходжу причин йому не довіряти.

– Навіщо? – запитую, але вже усміхаюся.

– Просто довірся мені, Олено.

Я зітхаю і закриваю очі. Відчуваю, як він підходить ближче, і раптом щось холодне і ніжне торкається моєї шкіри. Це шовк. Легкий, майже невагомий, він ковзає по моєму обличчю, а потім м’яко лягає на повіки. Сергій повільно зав’язує стрічку.

Я нічого не бачу, тільки чую, як він дихає поруч, відчуваю тепло його тіла. Серце починає битися швидше.

– Вирішив внести трохи новизни? – запитую з посмішкою.

– Можна й так сказати, – відповідає Сергій. У його голосі грайливий відтінок.

Я не боюся. Чому б мені боятися? Це мій чоловік. Він може бути різким, владним, іноді навіть нестерпним, але він не зробить мені боляче.

Я роблю глибокий вдих і розслабляюся. Я віддаю себе в його руки.