Розділ 24

Ну, ось і настав наш святковий день. Заміський будинок батьків Кирила з самого ранку наповнений радісними вигуками, сміхом і жартами. А Богдана, Злата і Денис так взагалі відриваються на повну. З веселими криками й вереском носяться по саду, ганяючи м'яч. Мої дівчатка просто обожнюють свого двоюрідного брата. Та й мій племінник дуже любить своїх сестричок. І хоча іноді по-дорослому бурчить на них, все ж із радістю грає з нашими маленькими бешкетниками. А я, спостерігаючи за ними, не можу стримати щасливу посмішку. 

- А наші дітлахи розійшлися не на жарт. Бігають так, ніби у них всередині моторчики підключені, - підійшовши до мене, весело сміється Ніка. - І знаєш, дивлячись на цю спритну трійцю, я думаю, як же все-таки чудово, що вони так дружать і люблять один одного. А враховуючи, що дуже скоро компанія наших діточок поповниться...
 
- Так, я вже уявляю цю веселу і зносячу все на своєму шляху компанію. І вже заздалегідь співчуваю моєму улюбленому племіннику. Адже він у нас хлопчик відповідальний і он як намагається оберігати дівчаток, щоб вони не вдарилися або не поранилися, граючись. А тут з'явиться ще один ураганчик. Це Кирило так Богдану і Злату називає - маленькі урагани, - злегка тремтячим голосом промовила я.

- Так, Яночка, а що це у нас за песимістичний настрій? - награно грізно нахмурила брови Ніка. - У наших принцес сьогодні день народження і ти точно не повинна сумувати. Ти подивися, які в тебе чудові дівчатка ростуть. Слухай, сестричко, а як все-таки швидко час летить. Ось ніби зовсім недавно я тримала в руках двох новонароджених крихіток. І не встигли озирнутися, а нашим дівчаткам вже три роки.

- Так, три роки пролетіли, як одна мить. Найщасливіша і найпрекрасніша мить, — задумливо посміхнулася я, дивлячись на дітей. - Та й Дениска якось зовсім непомітно виріс. Ти знаєш, у мене просто серце завмирає від розчулення, коли я бачу, з якою турботою він ставиться до Богдани та Злати. І я впевнена, що у наших дітей завжди будуть такі ж теплі й дружні стосунки, як у нас з тобою, сестричко.

- Так, я навіть не сумніваюся в цьому. Вони завжди будуть любити й підтримувати один одного. До речі, а коли приїде ще один винуватець цього свята? Або він не зволив повернутися зі своєї "дуже важливої поїздки"? — пильно подивилася на мене Ніка.

— Вчора ввечері повернувся. Але сказав, що втомився в дорозі й хоче відпочити вдома. Пообіцяв, що приїде вранці. Але, як бачиш, не особливо поспішає, — нервово посміхнулася я. - Вся родина в зборі, а він... 

- Тато, тато, приїхав, — не встигла я договорити, як почула радісні крики дівчаток.

Вони, взявшись за руки й просто сяючи від щастя, бігли назустріч улюбленому татові. А моє серце, зробивши потрійне сальто, забилося в грудях в неймовірно шаленому ритмі.

- Ну ось, а ти переживала, сестричко. З'явився наш іменник. Ого, і, здається, дуже хоче загладити свою провину. Он скільки всього тягне, що й самого через квіти та пакети не видно. І це він ще не знає, який ти, Яночка, йому подарунок піднесеш, - змовницьки підморгнула мені сестра. - Я сподіваюся, ти відкинула непотрібні думки про те, що не хочеш грати на почуттях Кирила і не скажеш йому про дитину?
 
- Якщо чесно, то ця думка часто відвідувала мене. Особливо, коли я почала остаточно усвідомлювати той факт, що Кирило... Загалом, я дійсно не була впевнена, що готова сказати йому про дитину. Але коли побачила, як зраділа цій новині Віра Володимирівна, вирішила, що не можу так егоїстично вчинити з нашими батьками. Та й Кирило... Зрештою, може, дізнавшись про дитину, він все-таки наважиться відверто поговорити зі мною. Хоча... Я вже й сама готова почати цю розмову, — рішуче видихнула я. - Свято, звичайно, затьмарювати нашими розбірками я не буду. Але завтра обов'язково поговорю з ним.

- Ось і правильно, сестричко, - підбадьорливо посміхнулася мені Ніка. - Тим більше тепер тобі точно є що сказати Кирилу. І я дуже сподіваюся...

- І про що це секретують сестрички? Так, дівчата, тримайте подарунки від іменинника. Це тобі, дитинко. Дякую тобі за те, що три роки тому зробила мені найдорожчий подарунок, — Кирило простягнув мені величезний букет білих троянд і ніжно, майже невагомо доторкнувся губами до моїх губ. - А цей букет тобі, Нікусь. Щира подяка за безпосередню участь у появі на світ наших дівчаток.

- Нічого собі. Ну, Кирюха, ти прямо приємно мене здивував. - посміхнулася Ніка, притискаючи до себе букет хризантем. - Так, але іменинник все-таки сьогодні ти. І подарунки тобі повинні дарувати. Так що я побігла шукати свого чоловіка і наш подарунок. До речі, ви тут теж не особливо затримуйтеся, а то їсти вже дуже хочеться. До речі, у Яни для тебе сьогодні теж дуже навіть крутий подарунок.

Ну, ось, як завжди, моя сестра вирішила дати мені "чарівний пендель". Так, щоб я вже не мала шляху до відступу. А сама хитро підморгнувши мені, швидко "випарувалася". Але, якщо чесно, то я навіть була вдячна їй за це. А то з моїм м'яким характером і купою сумнівів...

- Я дуже сумував, малюк. Ти все ще сердишся на мене? - я навіть злегка здригнулася, коли Кирило обійняв мене і потягнувся своїми губами до моїх губ.

Мені так хотілося відчути їх тепло і з головою зануритися в запаморочливий поцілунок, розчиняючись в моєму коханому... Але в пам'яті миттєво спливло обличчя Кіри. Її гордовита посмішка. І ті слова, які вона зі злістю кидала мені. 

- У мене і справді є для тебе подарунок. Не знаю, чи буде він для тебе таким же цінним, як і три роки тому, — злегка тремтячим від хвилювання голосом промовила я, намагаючись звільнитися з міцних обіймів чоловіка.

А коли він, з великим небажанням відпустив мене, я перевела подих і навіть постаралася посміхнутися.

- Кирюша, я вагітна. І ми з малюком вітаємо тебе з днем народження, майбутній татусь, — тихо, але впевнено видихнула я, пильно дивлячись на чоловіка.

А він... Він завмер і, здається, перебував у повному шокованому стані. А в його потемнілих очах за одну мить промайнула просто ціла буря емоцій. Я побачила в них здивування, розгубленість і, як мені здалося... повне не сприйняття моєї новини.