Розділ 65 Антон

- Гей, Левченко, ми, здається, домовлялися..., - крізь сон чую обурений шепіт Руслани.

І ще навіть не розплющивши очі вже розумію причину войовничого настрою моєї дівчинки. Я відчуваю тепло її тіла, її дихання, що торкається моєї щоки. І хоча знаю, що зараз можу отримати від неї по повній програмі, але все ж таки не можу стримати щасливу і задоволену посмішку, яка миттєво з'являється на моїх губах.

- Ні, ну нормально?! Він ще й задоволено посміхається, наче кіт, який об'ївся сметани. Левченко, ти обіцяв не порушувати межі мого особистого простору. І взагалі, хто тобі дозволив розпускати руки? 

– Вони самі. Ось чесне слово, — я розплющую очі та найневиннішим поглядом дивлюся на Руслану, яка пихкає від обурення, намагаючись звільнитися з моїх обіймів. - Мабуть, спрацював інстинкт вироблений за десять років. Ось мої руки й потяглися до тебе. І знаєш, дитинко, я дуже вдячний їм за таку ініціативу.

- Чудово. Значить, і я можу все спихнути на інстинкт, вироблений у мене за цей місяць. Так що вибач, коханий, якщо зараз отримаєш від мене по голові. От тільки звільню руки й відірвуся на тобі по повній програмі, — починає ще активніше вириватися з моїх обіймів дружина.

А моя посмішка стає ще ширшою, тому що в потоці її слів я вловив одне, але найголовніше для мене – коханий. У моєму серці вибухає справжній феєрверк із неймовірних почуттів та емоцій. І мені вартувало чималих зусиль, щоб стримати їх і не перейти до більш активних дій. Але я вже маю гіркий досвід необдуманих вчинків. І не хочу знову опинитися біля краю прірви.

- Згоден, я заслужив отримати не тільки по голові, але... Може, все-таки ми утримаємося від таких радикальних методів покарання. А краще направимо всі наші емоції та почуття, що накопичилися, в потрібне русло, - злегка охриплим голосом вимовляю я, дбайливо притискаючи до своїх грудей Руслану. - Я так скучив за тобою, моя дівчинко. Моя єдина, найбажаніша і найулюбленіша дівчинко.

– Ти… ти обіцяв… так… не чесно. І я... я не знаю... — Руся, все ще намагається відсторонитися від мене.

Але її спроби вирватися з моїх обіймів стають дедалі слабшими, а тремтячий голос  і переривчастий подих, надають мені впевненості. 

- Руся, пам'ятаєш ти казала, що мені не потрібно було доводити свою любов до тебе. Тому що ти бачила її в моїх очах, у кожному дотику, в словах, подиху. Я знаю, що тобі все ще важко довіряти мені, але... Подивися мені в очі, прислухайся до мого серця, відчуй тепло моїх дотиків і ти точно відчуєш і зрозумієш, що я, як і раніше, люблю тебе. Люблю більше життя, моя дівчинко, — тихо промовив я, ніжно погладжуючи її по спині.

А Руся, притулившись до моїх грудей, притихла, немов прислухаючись до биття мого серця. А потім відсторонилася і подивилася в мої очі.

- Я так хочу вірити тобі, але...

- Я обіцяю, що більше ніколи не зраджу тебе. Будь ласка, дай мені ще один шанс і я зроблю все можливе та неможливе, щоб твої очі знову світилися щастям. Я люблю тебе, моя дівчинко. І не уявляю своє життя без тебе, — тихо вимовив я, обережно торкаючись кінчиками пальців до щоки Руслани, а вона прикрила очі, наче прислухаючись до своїх почуттів.

- Я теж скучила за тобою.І я... я так втомилася боротися сама з собою, — прошепотіла Руся і... довірливо пригорнулася до моєї долоні. - І з тими почуттями, які, незважаючи ні на що, як і раніше відчуваю до тебе. Я не готова вирвати їх зі свого серця. Хіба що разом із ним.

- Руся, я дуже винен перед тобою. Але я присягаюсь, що більше ніколи не принесу біль ні тобі, ні твоєму серцю. І тобі більше не доведеться боротися із самою собою та своїми почуттями. Я зроблю все, щоб ти була щасливою. Обіцяю тобі, моя дівчинко, - видихнув я, покриваючи обличчя дружини ніжними поцілунками. 

- Я люблю тебе і так боюся втратити, - ледь чутно прошепотіла Руслана.

- Я завжди буду поруч, моя найбажаніша і найулюбленіша дівчинко, - прохрипів я, накриваючи її губи своїми губами.

І коли Руся, обвив руками мою шию, почала відповідати на мій поцілунок, я більше не зміг стримувати свої почуття та емоції.