Розділ 38

— Руслано, зачекай. Ну куди ти так мчиш? За тобою й не встигнеш.

Мене так «зачепила» суперечка двох «справжніх» чоловіків, що я навіть забуваю про Дениса. І різко гальмую, почувши за спиною його стурбований голос.

 - Якомога далі звідси. А то у мене прямо дежавю якесь. Знову розбірки колишніх друзів, тільки ресторани різні, — з роздратуванням видихаю я. - Поїхала, називається, «перезавантажитися і відволіктися від проблем». Так, тепер точно знаю, що не можна довіряти словам Антона. Адже обіцяв не тиснути на мене і не контролювати кожен мій крок. А сам...

 — Він просто переживає за тебе. Руся, я ще раз повторюю, що не хочу втручатися у вашу сім’ю, але ти й Антон... Ви для мене все-таки не чужі люди. А цей... Микита Олегович... Можеш злитися на мене, але я, якщо чесно, навіть радий, що Антон порушив дане тобі слово і приїхав. Знаєш, Гладун нагадує мені величезного, нахабного і підступного павука, який дуже вміло плете свою павутину. І хоча ти у нас розумна і сильна дівчина, але протистояти його хитрощам тобі одній буде нелегко. А Антон все-таки... Так ось, тільки не думай, що я намагаюся захищати його, — мабуть, побачивши мій гнівний погляд, заспокійливо посміхнувся Денис. — Ви дорослі люди й самі розберетеся у своїх проблемах. А я можу бути, так би мовити, на «підхваті». А якщо серйозно, то я б дуже не хотів, щоб ваші емоції взяли гору над здоровим глуздом і ви зробили помилки, які не можна буде виправити. І, до речі, може, мені варто повернутися. Хто знає, що...

 — Помилок і так уже більш ніж достатньо, — з гіркотою посміхнулася я. - І я дуже сумніваюся, що їх можна виправити. А щодо повернення... Знаєш, Денисе, Антон і Микита вже досить дорослі хлопці. Нехай самі розбираються, хто з них крутіший. А особисто мені цілком вистачить «приємних вражень і незабутньої вечері». Я взагалі хочу якомога швидше поїхати звідси.

 - Ну, тоді я пропоную чудовий варіант, щоб згладити неприємні враження від невдалої вечері та хоча б трохи підняти тобі настрій. Адже ми ще не виконали всі замовлення дітей. Та й моя колекція машинок чекає на нову модель. Тож думаю, шопінг по магазинах дитячих іграшок — саме те, — весело підморгнув хлопець, коли ми сіли в машину. — До речі, я сподіваюся, що ти все-таки встигла отримати відповіді на свої запитання?

- Ну, скажімо так — несподівана поява Антона не дала до кінця здійснити мій план. Але в принципі, — задумливо промовила я, — здається, інтуїція мене не підвела. І я вже можу зробити відповідні висновки. Хоча... я ще сама не розумію, що робити зі своїми сумнівами та...

 Телефонний дзвінок, що лунає з моєї сумочки, змушує мене здригнутися і напружитися. Я зараз не в тому настрої, щоб відповідати на дзвінки. Тим більше я чомусь впевнена, що це Антон, закінчивши «цікаву» розмову з колишнім другом, тепер горить бажанням поспілкуватися і зі мною. Так, я взагалі не хочу поки що ні бачити, ні чути його. Я сильніше стискаю в руках сумочку і ловлю на собі пильний погляд Дениса.

 - Не моя, звичайно, справа, але може все-таки варто відповісти. Не факт, що це дзвонить Антон. Може батьки або...

 - Ти правий, Денисе. Боже, я  з усією цією неадекватною ситуацією скоро параноїком стану. Може, дійсно батьки, — я дістаю з сумки телефон, дивлюся на екран і переводжу розгублений погляд на Дениса. - Невідомий номер. Відповісти?

 Так, мене завжди напружували невідомі номери. Може, це якась манія, але вони викликали в мене негативні емоції. Чомусь здавалося, що за невідомими цифрами ховаються неприємності й не найкращі новини. А в даній ситуації...

- Відповідай, — рішуче киває головою Денис. - Це краще, ніж потім мучитися сумнівами. Та й взагалі, може хтось просто помилився номером.

 - Може ти й правий, — тихо промовляю я і все ж наважуюся прийняти дзвінок. - Слухаю.

 - Руслано, добрий вечір. Вибачте, що турбую Вас. І дуже прошу вислухати мене, перш ніж..., — чую я схвильований чоловічий голос.

 І хоча в перші секунди я розгублююся від такого несподіваного початку розмови, але все ж намагаюся взяти себе в руки. Та й голос чоловіка... Ні, я точно вже десь чула його.