Розділ 10

- Ась, поговори зі мною, - я стукаю в замкнену кімнату доньки. - Настю, що сталося?

Відповіддю мені служить музика. Дочка вмикає її на всю гучність. Навіть думок своїх не чую.

Я притискаюся лобом до дверей. Я не розумію, що відбувається. Як за один ранок чоловік зміг це все провернути? Що сказав?

Це нестерпно. Не тільки зрада Макара, а і його поведінка після. Як він зараз усе ламає, робить тільки гірше. Насолоджується моїми стражданнями?

За що? Що я такого зробила? "Пиляла" його дзвінками? Намагалася зберегти нашу сім'ю?

Гаразд. Гаразд. Я зможу з цим розібратися. Я трьох дітей народила! А вагітність це справа складніша за розлучення. 

Я пишу Насті повідомлення. Але опиняюся в неї в чорному списку. Чорт. Мені це дико не подобається! Але й часу розбиратися немає.

- Тош, - ловлю сина. - Іди збирайся. Нам скоро виїжджати. 

- Куди? - він хмуриться невдоволено. - Ти обіцяла, що сьогодні ми нікуди не підемо! Ніякої школи. У нас плани були. 

- Я знаю, але все змінилося. Я завезу вас до бабусі з дідусем, добре? Повеселіться там, поки мене немає. Це всього на кілька годин. 

- А це дуже потрібно?

- Так, любий, мені дуже потрібно. 

Я не можу залишити дітей вдома. З одного боку - нехай Мак ними займається. Намагається тут щось зберегти. І сам зруйнує, бо явно виділяє свою Нюту серед усіх.

Але з іншого... Він за годину чи дві Асю якось переконав. Знову такої помилки я не допущу. 

І здоров'я моїх дітей важливіше, ніж бажання навантажити Макара роботою. 

Тим паче що цей мудак прекрасно впорається. 

Я швидко переодягаюся. Чорні штани, такого ж кольору светр. Волосся сприскую сухим шампунем, а після стягую у високий хвіст.

Виглядаю я так собі. Але для бухгалтерії фейсконтролю немає. 

Я збираю Алексу. Та заштовхує свої іграшки в портфель. Намагається вмістити все.

- Щоб та дівчинка не забрала, - пояснює пошепки.

Тому я приношу невелику валізу з гардеробної. Допомагаю зібрати найулюбленіші іграшки. Не хочу нічого залишати. 

Так, я вчу дітей ділитися. А ще кажу, що вони не повинні цього робити, якщо не хочуть зовсім. І своє відстоювати теж вчу. 

Вони можуть вирости найдобрішими та найпоступливішими. А можуть вирости щасливими й впевненими в собі.

Я віддаю перевагу другому варіанту.  

- Тош, - віддаю ключі синові. - Посадиш Алексу в машину? Ти знаєш як. Тільки зніми з неї курточку.

- Добре, - син підхоплює рюкзаки. - Із чимось іще допомогти?

- Ні, дякую, мій хороший. 

Я тріпаю Тошу по волоссю. Той зривається з місця слідом за сестрою, яка вже валяється в заметі. 

У чобітках повертаюся на другий поверх. Забула свій ноутбук, а там є робоча інформація. У коридорі мене перехоплює Макар.

- Куди ти? - чоловік перегороджує мені шлях. - Ви їдете?

- Так. І я поясню, якщо раптом до тебе не доходить, - розвертаюся я до чоловіка. - Мої речі брати не можна. Речі Алекси брати не можна. І Тохи - теж. Тримай свою дочку якомога далі, зрозуміло?

- Ксю, ти мене дивуєш, - Мак цокає. - Будеш із п'ятирічкою воювати за щось?

- Ні. Війну тут влаштовуєш ти. А міг би навчити Аню, що чуже брати не можна. 

- Вона не брала. Я дозволив. І я вже про це говорив. 

- Тоді себе навчи, Макар! Дозволяй чіпати те, що тобі належить. Зрозумів?! Я повернуся ввечері. Заберу решту речей. Якщо в тебе совість не прокинеться. Що ти нас виганяєш! 

- Я не виганяю. Це твій вибір. 

- Гаразд. Супер! Перекладай провину на мене, ти цю справу любиш. Насолоджуйся останніми днями в нашому домі. Бо коли піде розлучення - тебе звідси силоміць виселять. 

Я не збираюся просто так відступати. Цей будинок я облаштовувала! Все тут узгоджувала я!

Макар брав участь, коли обговорювали план будинку. І, звісно, його вкладення найважливіше - гроші.

Але я вибирала колір стін! Я планувала кухню. Кожна картина, вазон, статуетка - я це поєднувала. Створювала чортів затишок, щоб дітям і чоловікові було добре.

Тож нехай тепер новий будинок для Макара облаштовує його чудова коханка. А мені належить цей.

- Чому виселять? - чоловік знизує плечима. - П'ятдесят на п'ятдесят, люба. Половина будинку належатиме мені. 

- Чудово, - я фиркаю, заводжуся. - Значить, я продам цю половину якимось гастарбайтерам. Або в оренду здам. Що робитимеш, коли у твоєму будинку почне жити десяток нелегалів? Не починай зі мною війну, Маку. Бо коли біль мине, я на фурію перетворюся. І тобі це не сподобається.

- Ксю...

- Не "Ксюшкай" мені. Я не знаю, що з тобою сталося. Які геніальні ідеї у твоїй голові. Але якби я могла вдаритися головою і пробачити зраду... То таку поведінку я ніколи не пробачу! Тобі подобається наді мною знущатися? Знову занудьгував у шлюбі?