Розділ 7.1

Звідки взагалі у "чудової Лари" мій номер телефону? Чоловік радо поділився з коханкою?

Правильно, дітей же вчить ділитися.

Чому б тут відмовити?

Дихання перехоплює від злості, я майже втискаюся у двері, щоб вловити будь-який звук. 

- Ну... - Лара бере паузу. - Я просто відчула. Подумала, що ти кинув десь Нюту. Вона точно з тобою?

- Не кинув, - фиркає. - Це все? 

- Ні, звісно! Ти хіба не можеш зі мною поговорити? Макар, я хвилююся. Перед операцією мені сказали не нервувати, але я не можу! Розумієш? Я повинна знати, що там із моєю дочкою! 

- Все з нею нормально. 

Макар звучить різко. У голосі жодної краплі теплоти до дівчини, тільки роздратування. Невже коханка почала докучати?

А так буває, рідний, коли зі статусу тимчасових коханок вибираються. Сімейне життя не рай, так. 

Я відзначаю, що Лара не поспішає зізнаватися в дзвінку мені. Не хоче показувати наскільки далеко зайшла?

- І все? - звучить сумний голос дівчини. - Ти міг би хоч трохи розповісти. Як вона влаштувалася? Ти її погодував? Нюта дуже вразлива дівчинка, з нею потрібно акуратно. Та...

- Лара, я якось розберуся! Я просив тебе не дзвонити мені. У мене зараз достатньо проблем. 

- Наша донька для тебе проблема?

- Зараз моя головна проблема - ти. Ти повинна була сказати мені раніше. А не дзвонити, вже потрапивши в лікарню. 

Щось дзвенить у кабінет. Макар чортихається, а потім лунають кроки. Чоловік прямує до дверей.

Я різко відскакую, не хочу, щоб мене спіймали на гарячому. Ледь не збиваю з ніг Аню.

Машинально утримую дівчинку, переконуючись, що вона ніяк не постраждала.

- Вибачте, - Аня дивиться на мене величезними очима. - Макар сказав мені не виходити. Але я захотіла... Можна мені у вбиральню?

Майже шепоче закінчення фрази. Збентежено черкає ногою по підлозі, сховавши руки за спину. 

Я зітхаю. У мені розгораються два бажання. 

Ігнорувати дівчинку, бо навіть погляд на неї викликає нестерпний біль. Нагадує, що відбувається, немов я могла забути. 

І банальна жалість до дитини, яка не повинна страждати через вчинки батьків. 

Стерва в мені, очікувано, програє.

- Йдемо, я покажу, - зі скрипом видавлюю слова. - Чому ти називаєш так Макара?

- А як? - серйозно хмуриться дівчинка. - Він так сказав. Щоб я Макаром називала. Погано?

- Ні, не погано. Ань...

- Я не Аня. Я - Нюта.

- Нюта скорочення від Анни. Аня - теж скорочення. 

- Ні! Мене всі так називають. Мене звуть Нюта! Тільки так. 

Я ніяк не реагую на цей маленький каприз. Засмучувати дитину зайвий раз не збираюся. Але й називати Нютою теж не буду!

- А ви? - запитує, раптом зупинившись. - Ви не сказали свого імені. Мама вчить, що потрібно представлятися. Так правильно.

- Не сумніваюся, що саме цього вчить твоя мама. 

А років через п'ятнадцять розповість, як до чужого чоловіка в ліжко залізти. І теж усе дуже правильно буде.

Я анітрохи не зменшую провину Макара. Раз до нього в ліжко забралися, то він сам запросив. Насильно ніхто не змушував.

Ні зраджувати, ні стільки років приховувати.

Але Лара викликає нові для мене емоції. Бажання вчепитися їй у волосся, відтягати й добряче стукнути. Хоча б за те, що ризикнула зателефонувати мені.

- Мене звати Ксенія, - вимовляю, зрозумівши, що дівчинка не зводить пронизливого погляду. - Вбиральня тут.

- Дякую, - ввічливо киває. - А можна мені попросити вибачення?

- Перед ким?

- Перед тією дівчинкою. Я не хотіла її ображати. А та... Макар сказав, що я можу взяти. Я не знала, що не можна!

- Все добре. 

Відповідаю холодно і суворо. Нехай мене звинувачують у холодності й жорстокості, але я не збираюся підпускати Аню до моїх дітей!

Досить їм потрясінь.

Але в голові клацає несподівана здогадка. Обмовка дівчинки й те, як вона називає свого батька.

Сідаю навпочіпки, щоб наші обличчя були на рівні. Почуваюся жахливо, намагаючись використати дитину у своїх цілях.

Але від ідеї не відмовляюся.

- А як ти раніше називала Макара? - намагаюся звучати безтурботно. 

- Макар, - підтискає губи. - Він - Макар.

- Ну, ви ж бачилися. Хіба завжди на ім'я називала?

- Ні.

- А як називала?

Я для себе хочу розібратися, що відбувається. Розкласти все по поличках, щоб нове потрясіння не вдарило під дих.

Може, Лара взагалі на збереженні лежить.