Розділ 5

- А що в нас за конкурс? - Тоша регоче, вилітаючи в коридор. - Ми тепер так двір прикрашаємо?

- Що ти несеш? - Настя закочує очі. - Вниз іди.

- Гей! Я ні при чому. У нас на вулиці татові речі валяються. Аська, якщо і твої - то я не при справах. Зуб даю. Тату!

- Не твоя вина, знаємо. Вниз іди.

Розпоряджається Макар, і син тут же підкоряється. Кулею летить униз, за ним слідує і Настя. Вони завжди його слухаються.

- То що ти накоїла? - шепоче Тоша схвильовано. - Ридала? Предки про двійку дізналися?

- Замовкни, - шипить донька. - Не до цього взагалі.

- А що? Чому очі червоні?

- Замовкни! Ясно?! Замовкни!

Голоси вщухають, від тиші мені стає моторошно. Обіймаю себе за плечі, намагаючись захиститися.

Макар стоїть поруч. За кілька кроків. Дивиться просто на мене, а його обличчя не виражає жодних емоцій.

Потрібно швидше вирушити до дітей, заспокоїти їх. Особливо Настю, яка вже все знає. Але є ще одне малятко, яке надовго без нагляду залишати не можна. 

- Треба Алексу перевірити, - я розвертаюся в бік дитячої. - І не смій говорити з ними наодинці.

- Чому? - холодно цікавиться чоловік. - Ти першою вирішила налаштувати дітей проти мене.

- Дубінін, ти зовсім того? Так про мене думаєш? Я нікого не налаштовувала. Лише хотіла пояснити, чому ми з'їжджаємо.

- І чому? - мружиться. - Я вас не виганяв.

- Але й сам не йдеш! Думаєш, я можу твоє обличчя виносити? Ти дратуєш, Маку. Бісиш, дратуєш, викликаєш бажання тебе чимось важким стукнути.

А ще болить усередині. Звичайно болить, без зупинки. Кожен удар серця розносить нову порцію болю по крові.

Вона пульсує, пече, не дає ні на секунду забути, що сталося. У грудях тисне з такої сили, що ось-ось почую тріщання ребер. 

Мене колотить. Кидає на хвилях емоцій з боку в бік. Божевілля нагадує. 

- Я нічого не скажу без тебе, - видихає чоловік. - Хоча я б узагалі не говорив. Ти зараз розлютишся, ми помиримося, а вони ж усе запам'ятають.

- Ми, Дубінін, не помиримося. 

- Ясно. Зарано для цього діалогу. Хочеш, я піду перевірю Алексу?

- Ні. Я сама. Іди краще проконтролюй, щоб діти на осколки не натрапили випадково.

- Їх не залишилося, я прибрав усе. 

Ця передбачливість теж бісить. Поки мене від емоцій розриває, чоловік спокійний і зібраний.

Я заглядаю в кімнату доньки. Маленька моя грається, збирає конструктор, навіть на мене не реагує.

Переконуюся, що вона заспокоїлася і знову посміхається. З молодшою я поговорю пізніше, адже їй по-іншому все пояснити треба.

Я звикла вважати Алексу молодшою. Вона для мене такою і залишиться назавжди.

Цікаво, для Мака теж?

- Скільки твоїй? - не стримуюся, ставлю запитання. - Аня молодша чи старша за Лексеньку?

- Це так важливо? - чоловік хмуриться розгублено. - Яка різниця?

- Велика. Мені цікаво, як було. Ти як? З нами одночасно запалював? Чи витримував графік?

- Припини нести таке соромітництво, Ксю. Не так усе було. І якщо ти захочеш вислухати без пересмикування, то я розповім.

- Старше?

- Молодша, блін. Нюта молодша на кілька тижнів. 

- Ясно.

Нічого мені неясно. Зовсім!

Я завагітніла від чоловіка, а потім він поїхав до іншої дітей робити? Мало ж Дубініних у світі, треба більше. 

Я на секунду гальмую біля дзеркала. Якомусь імпульсу піддаюся, розглядаючи себе. Адже я маю гарний вигляд.

Усі подруги повторюють, що здаюся молодшою за свій вік. І спортом займаюся. Через третю вагітність залишився животик, який уже не прибрати особливо.

І так, груди не такі пружні, як у двадцять були. 

Але я красива. Знаю, що красива! Бачу чоловічі зацікавлені погляди, хоча вони мене не хвилюють.

Ось на що мужики ведуться, що йдуть наліво?

Чого їм не вистачає?!

- Мам! - кличе мене Настя, і я одразу ж зриваюся з місця. - Тоха запитує, але я...

- Усе добре, сонечко. Ми зараз усе пояснимо.

Діти влаштувалися на дивані, притулилися одне до одного. Мак - навпроти. Уперся ліктями в коліна, зчепив пальці в замок.

Я бачу проблиски емоцій. Хвилювання і... Ох, невже сором? Хоч перед дітьми ніяково, і це тішить.

Не закінчений мерзотник. 

Я не можу вирішити, де мені сісти. Навпроти - зручніше буде з дітьми розмовляти. Але я ніби тоді на одному боці з чоловіком опинюся, а цього не хочу. 

Чорт! 

Боже!