Зрадник.

    Місто розцвіло свіжими вінками з польових квітів, майоріло різноколірними стрічками, духмяніло солодким свіжим ароматом трояндової води, якою окроплювали будинки та вулиці, дзвеніло веселим гомоном дітвори та щасливим дівочим щебетом. Час від часу через той гамір проривався бадьорий перестук литаврів та радісний різкий звук ріжків.

 Поважні матрони поспіхом скуповувалися на торговищі та поралися на кухнях, а старенькі на ослінчиках розманіжено мружилися на літньому сонечку в очікуванні.

  Пройшло сім довгих років. Нарешті батьки зможуть взяти на руки своїх дітей, обійняти своїх дружин та сестер, а старенькі зронять сльозу на плечі давно небаченого сина чи онука.

  Через сім довгих років війни поштові голуби принесли щасливу звістку, що Розлом Пекельного Вивороту, нарешті,  запечатано.  І вся нечиста сила, що вийшла, знищене разом з її поплічниками.  Захисники – Лорд Пратеш і його воїни - повертаються додому…

***

  Раділи всі. Окрім короля.

  Чорною грозовицею міряв він кроками свої покої. Час від часу кидаючи настрашений погляд на розпечатаний лист. Врешті-решт підійшов до дверей і крикнув зле:

- Канцлера до мене.

  Міністр повільно важко зайшов до світлиці. Король стояв біля відкритого вікна, невидячим поглядом блукаючи вдалині. Його побілілі пальці судомно стиснули край підвіконня. Він рвучко повернувся:

- Це правда?

Канцлер опустив голову, побоюючись зустрітися з його поглядом і прошепотів:

- Боюсь так, Ваша Величність. Маємо кількох поштових голубів та кінних гінців від різних людей, що були свідками.

  Король важко зітхнув. Ще раз зиркнув на міністра. Здавалося, той за цю ніч постарів на добрий десяток років. Зморшки поглибшали. Нові пасма посивілого волосся.

 - Зможемо їх зупинити?

Міністр мовчав. Переступаючи з ноги на ногу. Король сів у крісло :

- Не бреши мені. Не вигадуй і не прикрашай. Кажи правду.

Дуже повільно, ніби слова застрягали  в горлі Канцлер продовжив:

- В нас мало сил і зовсім не має часу. Але навіть якщо ми встигнемо зібрати достатньо воїнів  - це не допоможе. Як ті пси-однолітки проти зграї переярків-сіроманців.  Розірвуть на клапті, бавлячись

 Король втомлено потер перенісся і важко видихнув :

- Він мав слушність… Не має іншого виходу.  Якщо хочемо врятуватися  - мусимо прохати в нього допомоги…

 Канцлер зблід, з лоба скотилося кілька краплин поту:

- Просити допомоги в Зла?

Руки короля втомлено впали на поручні крісла. Він відкинувся назад:

-  А де воно, те добро? Мені здається іноді, що крім зла нічого і не лишилося.

 ***

   «Некроманта Шарама визнано винним в чорному чаровництві, зраді та братовбивстві. Суд взяв  до уваги його попередні заслуги перед короною,і  замість колесування засуджує до смертної кари через спалення. Рішення прийняте королівським судом і радою Ордену одноголосно…»

    Шарам відірвався від спогадів і ще більше закутався у свій плащ. В королівському тюремному підвалі було вогкувато, смерділо зіпрілою соломою, іржею та мишачим послідом.

    Заплющив очі. Магічним поглядом, ще раз оглянув захисне чарівне плетиво, що накинули на тюремні стіни охоронці. Ледь посміхнувся. Якби так сіті плели звичайні рибаки, то не бачити їм навіть дрібної рибини.  Все-таки посіяв він сумніви в серці короля: бо ні указ про смертну кару не підписав, ні магів достойних в охорону не приставив. Може надіється, що Шарам сам втече, і позбавить його клопотів

  З натужним скрипом відійшли засуви. Заскреготіли ключі в замках.

Шарам нахмурився і відкрив очі. Притупилися його чуття в цьому підвалі. Не почув заздалегідь кроки гостей. Не до добра.

    В підвал увійшов Король та кілька вартових.  Махнув охороні рукою:

- Залиште нас.

  Вартові  на мить завмерли, не знаючи, що робити зі смолоскипами. Шарам підняв долоню - смолоскипи згасли. Над їх головами м’яким теплим світлом засяяла куля, освічуючи все навколо.

Король дочекався поки вартові вийшли.

- Ти знаєш маг, чому я до тебе прийшов?

Шарам невесело посміхнувся:

- Перепросити й сказати, що я мав слушність? Пообіцяти мені гори срібла та злата, пів царства й принцесу в додачу за те, щоб я вбив дракона?

Король усміхнувся понуро:

 - Ти завжди жартуєш зі смертю маг? – і не дочекався відповіді. – Маю до тебе розмову. Але вона має залишитися лише між нами.

- Ну тоді Королю, не тут.  В цих стін є вуха. І не всі з них - королівські. В іншому місці поговоримо.

 Шарам щось тихо прошепотів і взяв Короля за передпліччя. Їх силуети засяяли, стали прозорими й розчинилися в повітрі. Шар повільно потьмянів та теж зник,  занурюючи підвал в темряву.

***

Вони йшли вздовж узбережжя. Свіжий морський бриз тріпав їх волосся, обдаючи пінними бризками хвиль, залишаючи солоний присмак на язиці. В чистому блакитному небі час від часу проносилася зграя скигливих чайок.

 - Ти ж міг спокійно звільнитися, ще тоді на ринковій площі, коли тебе схопили.

- Там було багато людей. Діти та жінки. – Шарам підняв камінчик і швиргонув його в море, рахуючи підскоки. – Такі вправні маги, як ваші, точно когось би вбили чи покалічили.

   - Той, хто знищив загін лорда Наракеса, до останнього воїна,  свого побратима у війні з Пекельним Виворотом, переймається долею простих людей?

     Шарам  нічого не сказав. Просто підняв, ще один камінчик і швиргонув його ще  далі. Потім повернувся до Короля.

 - Ви чекаєте від мене пояснень чи виправдань, Королю?  Їх не буде. Більше того  я знищив не тільки загони Наракеса. – голос його здригнувся. -А й загони Ваніра Заліського й ібн Халіма з Тенеріті. Кого втопив у морській безодні. Кого спалив вогнем.

   Він зупинився і глянув холодно на Короля

-   Вони були хоробрими воїнами. Вони були моїми побратимами. Ми разом ділили хліб та кашу з похідного казана, грудьми ставали один за одного в бойовиськах…Все саме так, як каже поголос… Як було написано в рішенні королівського суду. Що ви хочете почути від мене? Чому я кинув рік назад ту війну? Чому зрадив Братство?  Чому перекинувся на сторону Зла?