Глава 1

Олена

Я прокидаюся від того, що він ворушиться позаду. Важке дихання, шурхіт простирадла. Колись, багато років тому, він обіймав мене навіть уві сні, пригортав до себе, ніби боявся відпустити. А тепер йому жарко. Незручно. Він лежить окремо, лише зрідка торкаючись мене рукою, і навіть у снах намагається зберегти дистанцію.

Я усміхаюся в темряві, хоча нічого смішного в цьому немає. Просто звичка – усміхатися, навіть коли боляче.

Закриваю очі, намагаюся знову заснути, коли чую його голос:

– Ти не спиш?

– Ні, – відповідаю пошепки.

Він підсовується, його рука лягає на моє стегно, повільно ковзає вгору. Рука тепла, навіть гаряча. Він знає, що я не відсторонюся. Занадто добре мене знає. Його пальці зачіпають краєчок моїх трусиків, але раптом він завмирає, різко скидає ковдру і голосно видихає крізь зуби.

– Та що це таке?

Я кліпаю в темряві, не одразу розумію, що сталося.

– Що? – запитую розгублено.

Він тицяє пальцем на мої бавовняні труси, ті самі, що повністю закривають сідниці.

– Це. Ти серйозно? Вже приміряєш на себе бабусину білизну?

– Сергію… – я не знаю, що сказати. У мене не було в планах влаштовувати спокусливу ніч. Я просто хотіла виспатись після важкого дня.

– Тобі не соромно? – хмикає чоловік, наче я зробила щось непристойне.

– В цьому просто зручніше, – невпевнено кажу я.

– Боже, Олено… – він відкидається на подушку і дивиться у стелю. – Ти ж хочеш бути щасливою, так?

Я мовчу. Хочу. Але яке це має відношення до білизни?

– Отже, запам’ятай: нормальна жінка лягає в ліжко з чоловіком у мереживних стрінгах, а не в цьому безглуздому ганчір’ї.

Я кусаю губу. Він уже не дивиться на мене, просто лежить, закинувши руки за голову. Для нього розмова закінчена. А для мене – ні.

Раніше він не був таким. Ми познайомилися, коли мені було двадцять два, а йому двадцять три. Він запав мені в душу своєю впевненістю, харизмою, вмінням переконувати. Я любила його навіть за легку зверхність. У перші роки шлюбу він обожнював мене такою, яка я є. Навіть коли я носила його розтягнуті футболки вдома і ходила по квартирі з розпатланим волоссям, він називав мене найкрасивішою.

А потім щось змінилося. Спочатку непомітно. Ледь відчутно. Погляди, які стали більш критичними. Зауваження, які спочатку здавалися жартами, а потім почали приносити біль. Після народження сина він вперше натякнув, що я «розслабилася». Що пора зайнятися собою.

Тепер йому тридцять дев’ять, мені – теж. Але чомусь старою він вважає тільки мене.

Я перевертаюся на бік і дивлюся у темряву.

Заснути вже не вийде.

Буду дуже вдячна за ваші реакції та коментарі.